ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Олена Теліга – відома українська поетеса, публіцистка, діячка ОУН. Її бачення сучасного жіночого видання можемо частково віднайти у праці «Якими нас прагнете?»
У цьому тексті Олена Теліга виділяє три типи жінки, які критикує: жінка-рабиня, жінка-вамп і жінка-товаришка.
«І тоді, коли наша література, зокрема поезія, за останні десятиліття пішла наперед велетенським кроком, жіночі типи в ній залишилися незмінні, лише трішечки підмальовані на більш модні кольори. Є це — 1) жінка-рабиня і 2) жінка-вамп. Обидва, не дивлячись на свою нібито протилежність, властиво кажучи, є тим самим типом жінки, що з’являється лише джерелом хвилевої насолоди й увигіднення життя в найпримітивнішому розумінні того слова. І рабиня, і «вамп» виключають пошану до жінки.
Є, щоправда, і третя відміна: різка, енергійна, позбавлена сентименту, «жінка-товариш». Але ця відміна має переважно так мало жіночости, що – викликаючи пошану — ніколи не викликає любови й адорації».
Переконана, що, якби Олена Теліга створювала власне жіноче видання, то у ньому б містилися тексти з критикою цих трьох «амплуа» української жінки. Поетеса б обґрунтовувала, що з цими, фактично, архетипами, які міцно засіли в нашому менталітеті, не так, які їхні ознаки і як вирватися з полону цих ролей, що міцно засіли в головах людей.
У своїй праці Теліга критикує обмежений фокус преси, яка часто у своїх публікаціях про жінок мавпує німецький погляд на питання «берегині родинного вогнища»: «Щось подібного бачимо ми і в нашій пресі. Загальна думка дуже часто плутає погляди фашистів на ролю жінки зі старопруським поглядом славнозвісних 4 K: Kleider, Küche, Kinder, Kirche. І дійсно, не один з тих, що зі снобізму чіпляє собі фашистівську відзнаку, без глибшого розуміння того руху, впадає в ту плутанину: переносить погляд фашистів на ролю жінки з того ґрунту, на якім він зріс, на зовсім відмінний — наш». Таким чином, ще одна цілком вірогідна рубрика у виданні публіцистки: «Огляд преси», де поетеса б аналізувала публікації у тогочасних газетах і журналах і їхнє висвітлення становища жінки.
Побіжно діячка ОУН згадує і насильство щодо жінок з боку чоловіків: «Помиляється той, хто бачить мужність в цинізмі і брутальності супроти жінок. Найбільш мужні і брутальні в боротьбі мужчини — герої Лондона, Кіплінґа, Моґама, Ґолсворти не соромляться виявити найглибшу любов і ніжність до жінки і самі прагнуть мати від неї правдиве, сильне почуття. Бо лише чергове захоплення, або «хвилевий шал» — для них є чимось тим, що понижує їхню мужеську гідність.
Коли ж зрозуміють, нарешті, наші автори, що лише велика любов і погорджена ними ніжність є правдивими сестрами крицевости, непохитности і сили?
Брутальне ж і цинічне відношення до жінки, як основна прикмета мужности і крицевости, це є спеціяльністю нашої літератури, взорованої на Арцибашеві (Винниченко, Крижанівський, Чернява). Чи афектація брутальности супроти «слабого полу» в героїв тих авторів не викликана бажанням самооправдання з браку тієї мужеської брутальности там, де її дійсно треба виявляти?» Переконана, що дуже популярною була б рубрика «Як вберегтися від насильства» у потенційному жіночому часописі Олени Теліги. У цьому розділі можна було б давати поради жінкам, які зіткнулися з насильством: що робити, куди іти по допомогу, до кого звертатися, як розпізнати перші «тривожні дзвіночки», які свідчили б про те, що чоловік може підняти руку на жінку.
Дуже важливим питанням для поетеси була участь жінок у визвольній боротьбі українського народу. Вважаю, що необхідно висвітлювати тему жінок-захисниць України, розповідати їхні життєві історії, ділитися досвідом на сторінках жіночого видання. Ось що пише про це Олена Теліга: «Українська жінка не виявляє жодної тенденції повернутися до старого типу — до жінки, слухняної мужчині рабині. Вона хоче дати мужчинам поконаної України нове серце, новий імпульс до нових зусиль і до — перемоги.
Такий тип жінки вже народився в Україні і непереможно, силоміць починає вдиратися до її літератури. Бурхливо вдерлася до неї блискуча Аґлая з «Вальдшнепів» Хвильового, дівчина, яка покликана до кипучої діяльности, «не тієї, що комсомолить в пустопорожнє, а тієї, що, скажемо, Перовська» (її ж слова). Дівчина, що цікавиться цілим широким світом і, збагнувши всі його жорстокі вимоги, прагне дати нове серце, сповнене любов’ю до батьківщини, мужчині, який такого серця не має».
Окрім того, оскільки Олена Теліга мала різнобічні захоплення, буде доречно розміщувати у жіночому часописі добірки цікавої літератури, поетичних збірок, історичні довідки про діячок ОУН та й узагалі жіночі постаті в історії України й не лише (тут варто загадати легендарну Роксолану, українку Настю Лісовську). Історії успіху – це тексти того формату, який є надзвичайно затребуваний серед українських жінок, які рідко бачать у своєму середовищі приклад для наслідування. Та й сама Олена Теліга – це приклад успішної діячки, яка зробила великий внесок у різні сфери публічного життя і залишилася в українській історії. І таких жінок багато: Леся Українка, Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська. Ці постаті поки що недостатньо досліджені, тому розвідки про них знайдуть відгук серед читачок та читачів.
Автор: Ірина Ладика
Фото з Інтернету