Чому іноземцям не варто знімати фільми про Голодомор

Такий довгоочікуваний, розхвалений, розрекламований і…такий неоднозначний. Фільм «Гіркі жнива», безперечно, отримав резонанс. Ні, його не нарекли шедевром і  не нагороджували «Оскаром». Він, скоріше, прославився своєю неправдоподібністю.

Фільм розчарував ще з перших п’яти  хвилин, які нагадували не початок професійної кінострічки,  а скоріше розділ з підручнику з історії України, причому з підручнику,  який показує все лише в чорно-білих тонах. Власне, в таких тонах вибудований і весь сюжет та характери героїв у фільмі. Є лише погані і добрі. Лише білі і чорні. Лише свободолюбиві українці і злі комуністи. Жодного сумніву і неоднозначності. Натомість – купа шаблонних персонажів та вкрай спрощена історія, спрощена до неможливості.

 

Герої, описані  у фільмі, цілком могли існувати у тодішні часи і їх долі були можливі, але показали їх, очевидно, не з найкращої сторони. Здається, актори,  як і творці стрічки, до кінця не розуміли, про що твориться фільм, яку історію вони показують. Чи знали актори хоча б, де на карті Україна і що собою являються українці? Не впевнена. На них вдягнули сніжно-білі (аж на диво білі для селян) вишиванки і посадили біля вітряків та українських хатин. Така невпевнена акторська гра головних героїв разом з досить неправдоподібним зовнішним виглядом утворили величезну прогалину між тим, що  відбувалось у фільмі та реальністю.

 

Щодо основного сюжету, то фільм, який позиціонував себе як кінстрічка про таку складну сторінку нашої історії як Голодомор, ніяк зі своєю задачею не справився. Він скоріше показав  непереконливу любовну історію, яка взагалі не чіпляє. Виною цьому структура фільму, що нагадує нарізку кадрів.Така недоречна в цьому випадку стислість. Окремі пафосні діалоги не змушують глядача хоч трохи співчувати головним героям, адже ми не спостерігаємо рівно ніякого розвитку їх стосунків, ми не розуміємо, чому вони кохають один одного і чому продовжують  кохати один одного пізніше. Історія Голодомору мала би розповідатись крізь призму історії кохання. На ділі ж вийшло навпаки – у філмі було присутньо, фактично, всього кілька сцен, присвячених власне Голодомору.

Є і світлі моменти, які, невідомо чи випадково вийшли у творців фільму, чи так задумувалось. Історія Миколи, хлопця, який повірив у комунізм і, розчарувавшись, покінчив життя самогубством. Лінія його життя вдалась і у неї хотілось вірити. Так само хотілось вірити і у стосунки Юрія і його батька. Але чи можуть кілька вдалих моментів врятувати загальну сумну картину?

Отож, якщо ви невибагливий глядач, якого у 2-годинному фільмі про Голодомор влаштують ті 20 хвилин про сам Голодомор, а решта півтори години – сумнівна історія кохання неукраїнських українців, то це кіно для вас. В інакшому випадку, краще передивіться кілька документальних стрічок і все стане на свої місця, а це творіння лише покликане посіяти хибні судження про один з найтрагічних моментів історії України.

Автор: Ірина Продан