ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Кінець вісімдесятих років 20 століття. Переламний період в історії радянських республік. Період, про який написано сотні книжок і який, напевно, вартий ще не однієї тисячі публікацій. Період, коли сценарії, що розгорталися на наших землях, були не менш цікаві, аніж деінде на планеті Земля. І раптом, у вітчизняного автора, що присвятив свою творчість цьому проміжку історії – часу, коли Україна так потребувала сил та інтелекту своїх найкращих синів, читаємо про Східну Африку.
Про боротьбу за незалежність Еритреї – тоді ще частини Ефіопії, а зараз – незалежної держави, навіть назву якої мало хто з наших співвітчизників до цього принаймні десь чув. Здавалося б, який стосунок це могло б мати до тогочасної, а тим паче сучасної України? Як це може зацікавити вітчизняного читача, та ще й зараз, коли власна війна досі вмиває кров’ю плодовитий чорнозем? Зрештою, чому далекий від нашої реальності сюжет роману «Дорога на Асмару» Сергія Сингаївського збирає компліментарні рецензії від найбільших українських майстрів слова?
Відповідь ближче, ніж може здаватись. Спробуємо разом її віднайти. Широке коло запитань роману Почнемо з основних віх сюжету. Головний герой перед смертю матері відкриває страшну правду: чоловік, що його виховував, не має з ним жодного кровного зв’язку. Історію свого генетичного батька він дізнається зі сторінок щоденника, нотатки до якого той записував, працюючи військовим перекладачем в Ефіопії. У пошуках інформації про власну сім’ю герой розкриває набагато ширше коло запитань. Він стає заочним свідком голодних смертей на тлі війни у далекій африканській країні. З іншого ж боку, зі сторінок щоденника, ми бачимо того самого військового перекладача, молодого українця, що постає перед нами жертвою режиму.
Невольним гравцем братовбивчої війни, організованої Радянським Союзом. Зрештою і герої, і читачі усвідомлюють внесок «русского міра» у трагедію еритрейського народу та зв’язок їхньої катастрофи із катастрофою вітчизняних масштабів. Принаймні саме це повідомлення проходить червоною ниткою крізь увесь твір. Усе лунає переконливо й правдиво… Аналізуючи прочитаний роман, хочеться загострити увагу на декількох його унікальних характеристиках. Перше, що варто згадати, – вміння автора переплітати сюжетні лінії, поєднувати колишнє з минулим так, що хочеться вірити кожному слову. Кожна подробиця, кожна емоція, кожна думка – усе на своєму місці, усе лунає переконливо й правдиво. Деколи не розумієш, кому ж належить пальма першості – героєві чи його батьку, адже обидві їхні історії прописані яскраво та деталізовано. Разом із обома персонажами читач закохується, дивується і бореться. Поєднати приємне з корисним Друга особливість роману – її реальне підґрунтя, реально пережитий життєвий досвід автора. Сергій Сингаївський, як і його персонаж, у 1984–1987 роках працював військовим перекладачем на охопленій війною африканській території. Це свідчить про його компетентність не лише як романіста, але і як документаліста.
Фактологічний матеріал, зібраний автором на сторінках книги, точніше за будь-яку енциклопедію описує реальний стан справ на ефіопській землі. Для нас, читачів, така комбінація – це спосіб поєднати приємне з корисним: зануритись у романтичний світ літературного твору та відкрити для себе нові сторінки ще досі досконало не вивченої історії безжалісного СРСР. Хліб як зброя масового винищення Третя унікальна риса – паралелі, вибудовані між схожим минулим двох кардинально різних країн. І в Ефіопії, і в Україні голод на тлі війни – був не стихійним лихом, як радянська агентура доводила обом націям. Голод і в нас, і в них – це політична акція. Для ефіопців і українців хліб став зброєю масового знищення. Пригадуєте, ми на початку ставили запитання, чому роман про незнану війну незнаного народу дійсно актуальний для сучасного українського читача? Ось воно. Бінго, так би мовити. Опозиція до «масліту» Ну і нарешті, четвертий пункт – це блискуче виконання.
Роман «Дорога на Асмару» – приклад опозиційної до так званого «масліту» сучасної української літератури. Його мова глибока, насичена, повна різноманітних художніх засобів – від метафор і до алюзій, від порівнянь і до ретроспекцій. Його композиція налічує декілька рівнів, хитросплетених сюжетних ліній. На сторінках роману автор підіймає цілий спектр моральних, культурних та політичних проблем. Хіба лишаються сумніви, що «Дорога на Асмару» і дійсно заслуговує всіх тих компліментарних відгуків, про які ми писали ще на початку рецензії? Безсумнівно, один із найважливіших творів українських письменників за останні роки.
Автор: Карина Сайфудінова
Фото з Інтернету