Писати: ремесло, чи фанатичне бажання?

Що ж, поговорімо про красномовство? Поезія, проза, всесвітньовідомі шедеври , які з’явились з-під пера митців слова. Та хіба писанину можна ознаменувати тим довершеним « мистецтво»? Любий читачу чи читачко, зроби вибір – так або ні. Дай відповідь на запитання, чи література – є мистецтвом, зразком словесності, творінням особливих?

Не думайте надто довго, просто підсумуйте думки, здогади – і облиште цю неблагородну справу. Зараз спробую описати розгорнуту, ствердну відповідь. Теорія літератури – давнє вчення про те, що це і навіщо література людству, світові та окремим блазням ( римоплетам) узагалі. Вчений Арістотель – чоловік, який мільйон років тому відкрив ремесло письма.

Його « Поетика» – це перший твір у історії, де чітко і зрозуміло було узагальнено літературу як щось важливе, а головне – інше, віддільне та неповторне . Арістотель поділив її на три роди – лірику, епос і драму. Опісля було поставлено значну крапку, але ж кінець одного знаменує початок іншого, чи не так? Твір став підґрунтям до розвитку для тогочасних дилетантів, для тих, хто «ховався по темних закутках», для тих, хто писав до того і навіть тих, у кого зроду-віку не траплялось творчо-літературних здібностей. Зграями юні та натхненні виходили з-під пелен тіней невпевнености.

Література писалась саме тоді: письменники один за одним відкривали світові власні таланти ( або ж , на жаль, бездарність). З арифметичною прогресією виростали стоси чтива. Тих, хто писав, ставали народними улюбленцями. У тісних колах ними захоплювались і прирівнювали до богів, на загал – ділились на прихильників і ненависників: поливали брудом, коли чотиривірші стосувались « перченої» теми ( себто – гострої), інші – вражались від людського дару – вміння творити прекрасне за допомогою сукупности слів. За вікнами 21 століття – мікс усього найкращого та найгіршого.

Подейкують, ми на фінішному етапі деградування, бо не цікавимось майже нічим, окрім сучасних девайсів: смартфони замінили, і живе спілкування, і єдність із матір’ю-природою, і переконання, і навіть книги : якщо читаємо, то в незвичному форматі – електронному. Мистецтво слова нині – набуло іншого значення. ЗНАЧИМОГО ( прим. Невиправна тавтологія).

Зараз потреба в читанні прирівнюється із минулим. Далеко повертатись не доведеться. Принаймі, в часи літописання, коли за книгу продавали цілі поселення. Значить, є правда в тім, що письменство є мистецтвом. Значить, не дарма така традиція ( писати) триває попри плинність часу, буремність історичних подій, розколи «союзів» та ядерні вибухи. Писати – може кожен, але не всі – поети. Писати – може кожен, але чи прийме це світ? Писати можете Ви, любі читачі та читачки, але чи Ваші слова – гідні? Писати – може кожен, бо усі вивчаємо рідну та іноземну абетку, але чи ми – кластер «Митців слова»? Писати – це чудово, але чи за мільярди слів, складених у роман, або римовані стовпчики прагнув би хтось змінити хоча б щось ( найнезначніше) у своєму житті? Пишіть, але чи це зруйнує бодай ялий стереотип?

Автор: Мар.яна Коваленко

Фото з Інтернету