Про «кордони, які можна перетнути лише раз»

Поговорімо про найпрестижнішу світову нагороду в кінематографі? «Оскар» подумаєте Ви, і матимете рацію. Стосунки вітчизняного кіно й американського фестивалю так і не склалися. Українці жодного разу не отримали позолоченої статуетки. 8 запропонованих фільмів з 90-х років не були номіновані, один дискваліфікований.

Цьогоріч у нас з’являється шанс: Україна висуває «Рівень чорного», Литва — стрічку «Іній», копродукцію з Україною, Словаччина — україно-словацький фільм «Межа». Останній вже отримав нагороди на Міжнародних фестивалях у Карлових Варах, Чикаго та Аррасі. Наступна сходинка, яку стрічка може пройти — «Найкращий фільм іноземною мовою» на ювілейній церемонії вручення кінопремії у Лос-Анджелесі 2018 року. Чи знає про це пересічний українець? Навряд чи. Поруч зі мною в кінозалі під час перегляду 4 людини. А от на сеанс культового фільму «Вбивство у «Східному експресі» в тому ж «Кінопалаці» на Театральній, продали всі квитки. Наша сусідка Словаччина показує зовсім іншу ситуацію: фільм став найкасовішим за всю історію кінопрокату. Чому українці оминають якісні творіння Держкіно, а потім жаліються на відсутність власного кінопродукту? Варто знати за що фільм «Межа»  може отримати найвищу відзнаку.

Глибока переконливість

Стрічка відзнята у жанрі кримінального трилеру, що не є типовим для нашого кінематографу. Втім це цілком український фільм з небанальним гумором, життєвими діалогами, трагізмом, та реальною історією. Головна проблема — контрабанда на україно-словацькому кордоні напередодні вступу Словаччини до Шенгену. Торгівля цигарками, наркотиками й навіть біженцями. Не менш важлива ідея — кордони не тільки між країнами, але й людьми. Людська лінія розкриває взаємини в середині кримінальних угрупувань, їх зв’язки з іншими групами, трагічну історію однієї сім’ї, корупцію, зраду, дружбу. Це історії людей, які роблять вибір, часом переступають межу не по своїй волі або ж страждають, помирають через помилки інших. Всі вони в зоні прикордоння, там проходить їх життя, в якому дуже важливо не перетнути власну людяність.

Словацький режисер фільму — Петер Беб’як взяв на себе сміливість екранізувати історію літа 2007, звернувши увагу на гостре питання контрабанди: «Європа нам вірить, і ми Європу не підведемо». Однак самі актори стверджують, що ситуація сьогодні така ж, як і 10 років тому. Одні з головних ролей зіграли українські актори. Зокрема, народний артист Станіслав Боклан, відома акторка Рима Зюбіна.

Станіслав прокоментував свою акторську роботу у стрічці: «Так, «Межу» подивлюся. Тому що Римма Зюбіна в одному з інтерв’ю сказала, що це світовий рівень. Все-таки хочу подивитися, як я вийшов на світовому рівні. Насправді, можу вам чесно сказати, що там, у «Межі», я сумлінно працюю, як і скрізь.<…>

Ось це найголовніший пункт на сьогодні – щоб тобі було не байдуже те, що ти робиш». Гра менш відомих українських та словацьких акторів така ж переконлива, мабуть, їм теж не байдуже те, що вони роблять.

Кримінал і естетика

Перевагою стрічки є також і естетизм: неймовірні пейзажі України, Словаччини, цікавий ракурс фільмування, привабливі актори. Проте захоплюють моторошні, драматичні сцени, а часом і  викликають відразу, що цілком відповідає жанрові. Бійки, стрілянини, перевезення біженців, вбивства. Фільм не із легкого розважального кіно, проте історія стає настільки близькою глядачеві, що не відчувається сенсаційності, вигадок, фальші, бо їх й справді немає. Іншу важливу роль у фільмі займає музика, яка повністю відповідає картинам: весілля під словацьку версію пісні «Гей соколи», похорони супроводжуються зовсім іншими мелодіями.

Запам’ятовується й чуттєвий момент — танець головного героя Адама Крайняка з матір’ю під класичну німецьку мелодію, що лунає з вінілової платівки. Мати в той момент тримає в руках цигарку і це є ще однією важливою деталлю: персонажі фільму в більшості сценах нерозлучні з об’єктом контрабанди.

Недоліки виділити важко, адже серед українського кінематографа, що розвивається, це одна із кращих робіт. Вони все ж є, хоч і незначні: зайві незрозумілі сцени. До прикладу, глядач залишився без відповіді чому син героя-зрадника Йони Дацея був ув’язненим. Стосунки і вчинки деяких героїв також залишаються незрозумілими. Загалом кінокритики, здивовані фільмом пишуть, що стрічка приємно нагадує «Хрещеного батька» і «Клан Сопрано», кращими роботами Гая Річі. Погодьтесь, що порівняння з такими фільмами і серіалами варте уваги і того, щоб переглянути «Межу». Світові видання відзначили майстерну роботу акторського складу фільму, назвавши його «найсильнішим». Фільм не ідеалізує Україну чи Словаччину, а показує реалії. Завдання глядача — прийняти і зрозуміти ці реалії.

Автор: Олена Мушинська

Фото з Інтернету