Актор Євген Лацік: «Я чоловік, залежний від театру»

Відомий у Тернополі театральний актор, Євген Лацік, прийшов до широкого українського глядача завдяки своїм ролям у гостросоціальних короткометражках. Серед них, ролик «Людина починається з Тебе» ( фрагмент із 30-хвилинного фільму «Старий і мімоза») – про зворушливого дідуся, який на останні гроші купує гілочку мімози. У цьому творі Євген Лацік з’являється буквально на кілька секунд. Але, і їх достатньо, щоб совість глядачів забриніла всіма регістрами. Ми поспілкувалися з митцем про непросту професію актора.

–  Відео «Людина починається з Тебе!» торік буквально сколихнуло український Інтернет-простір. Як отримали цю роль?

– Я залишився викладачем у своєму Тернопільському педагогічному університеті (кафедра майстерності актора), і працюю асистентом. І от на 4 курсі один із моїх студентів, а нині режисер цього фільму, попросив мене зіграти небайдужого перехожого у короткометражці. Це здається була його дипломна робота. Так  я вдруге потрапив на знімальний майданчик. Адже першим моїм серйозним кінодебютом була стрічка «Доторкнись і побач» (теж короткий метр). Тепер ці два твори належать до соціального жанру.

– Чи психологічно важко грати у соціальному кіно?

– Ну це твоя робота, і ти працюєш саме у цій ситуації. Ти «вживаєшся» у це життя. Адже такі обставини є щоденно на українських вулицях. Соціальний ролик не був нашою головною метою. Але напевно саме на це був глядацький запит. Відео «Людина починається з Тебе!» дуже різко отримало поширення у Інтернет-просторі. За ті дні у мене на Facebook з’явилося 100 нових друзів. Навіть люди на вулицях  почали вітатися… І я ніяковів. Не думав, що буде такий ажіотаж. У соціальних мережах ролик набрав понад 1000 переглядів на той момент, і це був трохи шок для мене.

«У кіно набагато складніше «існувати», аніж у театрі.  Бо на сцені ти кожен день тренуєшся, і у тебе є певна система, багаж сили. А у фільмі творчу напругу потрібно тримати цілий день»

– А який у Вас підхід до роботи? Як народжується новий образ?

– Чесно кажучи, навіть важко розповісти. Коли читаєш перший раз роль, яку тобі пропонують, то важливо зберегти це відчуття «знайомства». Потім ти стикаєшся із багатьма «підводними течіями», і акумулюєш, по камінчику збираєш цей образ у собі. Хоча у кіно набагато складніше «існувати», аніж у театрі. Бо на сцені ти кожен день тренуєшся, і у тебе є певна система, багаж сили. А у фільмі буває зміна кадру, і тоді творчу напругу доводиться тримати у собі цілий день.

– Чи буває у Вас «творче вигорання»?

– Ну я скажу мовою нашого «брата» (у лапках – підкреслює Євген Лацік): «Чтобы потрясать, нужно быть потрясенным». Я стараюся шукати варіанти, які би мене вражали, давали підзарядку. Це може бути кіно, проза, вірші. Саме вони стають своєрідним паливом, яке ти акумулюєш, і потім видаєш глядачам. Якщо чесно, я дуже самокритичний, але якщо мені десь у транспорті глядачі кажуть слова подяки, то це дає нові поштовхи і готовність працювати хоч 24 години на добу.

–  Деякі глядачі переконані, що українське кіно ледь жевріє. Але навіть соціальні короткометражки довели, що знімати можна і потрібно. Яка Ваша думка з цього приводу?

– У цьому році, наскільки я знаю, дуже багато кінопроектів  розпочато. Але є певна проблема у режисерах. Вони за шаблон собі беруть певних акторів, які багато-багато зіграли, і можливо не зовсім вдало. І ніхто не хоче поїхати у провінцію, дати іншим акторам шанс спробувати себе. Тут важливі навіть не гроші, а змога творчої реалізації.

«Я бачив акторів, які перед кожним виходом до глядача, просять Бога і переживають, щоб показати  достойний рівень. Це – ознака справжнього митця»

– А де проходить межа між провінційними і непровінційними акторами?

–  Провінційні актори у театрах стараються більше, віддаються більше, і переживають більше, коли виходять до глядачів.  Я неодноразово бачив, коли до нас приїжджають і столичні зірки, і московські. Спершу був ажіотаж, глядачі буквально рвалися у ці зали. Але після вистави, вони виходили розчарованими, і підкреслювали, що не можна до людей ставитися, як до худоби. У той же час я бачив акторів, які перед кожним виходом до глядача просять Бога, молять, і переживають, щоб показати гарний і достойний рівень. От напевно і вся межа.

–  Поділіться, будь ласка, своїми творчими планами.

–  Я залежний чоловік від театру. Я зараз про це не дуже думаю, у мене народилася донечка, я віддаюся повністю їй. У театрі є ряд нових вистав, але про них  я поки не буду говорити, бо не маю права.

Вже після інтерв.ю нашому журналу Євген Лацік дізнався, що отримав роль у фільмі Тараса Химича «Король Данило», який має з.явитися на широких екранах вже навесні 2018 року. Від усього редакційного колективу бажаємо знімальній групі натхнення. До речі, багато ключових ролей отримали актори  із Тернополя.

Розмовляла: Оксана Бабенко

Фото з Інтернету