Важливе
Глобальне позиміння у світі без книг. Маленька антиутопія

Глобальне позиміння у світі без книг. Маленька антиутопія

  Ввімкнемо сферу наукової фантастики у глибинах нашого мозку. Колись давно я почула по телевізору не надто реалістичну, проте надзвичайно цікаву  теорію російського професора Воронова. Науковець стверджує, що вже до 2080 року на світ чекає не глобальне потепління, а глобальне позиміння. Точніше, зима тотальна, яка охопить все навколо своїми холодними пазурями, і через це світ порине у другий Льодовиковий період. Цей світовий колапс станеться через неувагу людства до природи. Планета Земля просто не витримає цих атомних електростанцій, невидимого, але такого відчутного павутиння мережі Інтернет, а ще людського негативу, який невпинно накопичується, зростає, вирує у надрах сердець…  Одного дня все навколо огорне морозяна рука невідворотності, і тоді всі електрощитові поволі не витримають напруги, і почнуть вибухати…  Світ, який ще зовсім нещодавно був цивілізаційно динамічним, огорне цілковита, непроглядна темрява. Людство повернеться до своїх витоків  у «колиску минулого». Так початки світу і його кінці зійдуться воєдино, і…

2

 

До чого тут зникнення книг? 

        У тому катастрофічному стресі, коли людство втратить змогу створювати звичні засоби масової інформації (оскільки цивілізація радикально похитнеться), у стані тотальної зими, відсутності електрики, журналісти будуть спроможні лише на паперові видання, які втім не передаватимуть на велику відстань. Відтак про культуру преса говоритиме дуже мало, а може і не говоритиме зовсім. Нагальними проблемами того «знову примітивного» людства далекого 2080 року стане: пошук їжі в умовах цілковитої зими, змога зігрітися, пошук адекватного, теплого житла. Тож, імовірно, що тодішні газети писатимуть виключно на такі теми. ЗМІ майбутнього ризикують стати своєрідним дайджестом оголошень, рупором повсякденних подій. Швидше за все у виданнях «пост цивілізаційних» не писатимуть про мистецтво. Бо в умовах глобального позиміння культурні питання можуть відійти на другий план у житті людей, а відтак ця тема може надовго зникнути зі шпальт.  Однак всі люди, які хоча б раз дотикалися близько до мистецтва (бачили майстерно написану картину, слухали величну музику у стінах філармоній, концертних залів, читали потужні книги)  усвідомлюють, що культурні зразки переносять нас у зовсім інші сфери, допомагають забути про голод, холод, страх, жаль, біль. Отже, мистецтво надає всі підстави до того, щоб тлінна, у багатьох своїх проявах слабка людина подолала свої тваринницькі первісні інстинкти і наблизилася до вершин Духу. Тож, чи можемо уявити світ, який у кризовій ситуації  добровільно позбавить себе поезії, музики, літератури, зрештою Слова, яке манить нас вже тисячоліття?  Звичайно, що ні. Своєрідною протидією цьому є і вроджена внутрішня етика кожного, про яку у свій час писав Умберто Еко. Який також наголошував на теогонічній творчості людства, як найбільш потужній і життєдайній енергії:

22

 

«Але навіть уявлення про могутню, велику космічну  Субстанцію, із нетрів доброзичливості: адже  усі ми  трудимося заради того, щоб та сама Субстанція стала хоч трохи врівноваженішою і гармонічнішою. Ми відчуваємо, що наші справи протягом тисячоліть збагачують Субстанцію, чи її спотворюють – ось чому нам це не байдуже». (з листування Умберто Еко з кардиналом Карло Марією Мартіні)

  Взагалі мистецтво і культура виступають тими силами, які роблять людину більш шляхетною, змушують її мислити. Коли  людина не отримує забезпечення первинних своїх потреб (у їжі, сні, і т.п) вона може: або здичавіти, або зрости духовно і інтелектуально. Про це зокрема писав психолог Віктор Франкл у книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу», який навіть в умовах концентраційного табору, втративши усіх своїх рідних, зумів залишитися Людиною. І навіть проголосив всесвітньо відомий маніфест «Я зрозумів, що сенс мого життя полягає у допомозі іншим знайти сенс».

   Культура – це не просто  сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії (визначення за матеріалами Вікіпедії)  Культура – це також інструмент, який органічно пов’язує нас з космосом.  У цьому химерному алгоритмі митці виступають своєрідними приймачами, які відчувають сингали Всесвіту, і висвітлюють їх у доступній (інколи недостатньо) формі для своїх братів-землян.   Відтак культура перетворюється на своєрідний наркотик для звичайних людей, якого потребуєш постійно. Хтось прагне культурного кайфу більше, а хтось менше. Втім ця потреба є навіть більшою за бажання спати, чи їсти.

 Якщо відкинути наукову фантастику

    Якщо ж відкинути той погляд на пресу і культуру через призму наукової фантастики, який ми обрали спочатку, то можна сміливо стверджувати, що культура ніколи не зникне з газетних шпальт, чи телеекранів. Бо скільки буде людина, стільки вона потребуватиме інформації про власне життя. А культура є невід’ємно та органічною його складовою.  Більше того, вона є свідченням існування людства. І ніякі гаджети, смартфони, чи комп’ютери не відірвуть нас, чи наступні покоління від звичайної книги, чи від бажання послухати «живий» симфонічний концерт у стінах філармонії.

23

Приймаченко Марія “Звір гуляє”