Відень, привид Моцарта та велосипедисти

       Цьогорічна весна для мене розпочалася із моменту закоханості. Закоханості у місто.

Відень – місто, де привид Моцарта зіштовхується з велосипедистами,  де вишуканість пронизує кожну велелюдну кав.ярню, де запах квітучих дерев переплітається з ароматом яблук та кориці… Які у поєднані з тоненьким тістом утворюють струдель. Йдеш по вулиці та чуєш мелодію якоїсь оперети? Не дивуйся! То не музика з колонок, то скоріше за все перехожий насвистує її.

Коли їдеш в нову країну чи місто, то в голові закладений певний шаблон про людей, культуру, архітектуру. Та в той момент, коли ти відкриваєш його для себе, то може відбутися руйнування тієї картини, яка була нав’язанна певними стереотипами чи чиїмись думками.

Так, обираючи тур, я не думала включати Відень, бо хотілось більше часу приділити одному місту, а саме Празі. «Галопом по Європам» не було девізом при виборі мандрівки. Проте, як кажуть, що не робиться – то на краще. Після  подорожі я оновила свою «галерею» із зображенням міст, викинувши щонайменше три картини та поновивши локацію. В центрі, несподівано для мене, опинився пейзаж величного Відня. Враження, які відчула, важко передати словами. Я, немов перетворилась на келих гарного шампанського, де в ролі бульбашок виступають мої емоції.

Нещодавно почула нове словечко «кінестет» і зрозуміла, що то є я. Відень став тим місто, яке я не лише сприйняла на відчуття, пропустила через себе, а й вилила на електронний листок.

Автор: Вікторія Супрун

Фото надані автором публікації