Ярослав Федоришин: «Ми хочемо цією виставою, і не тільки цією, передати світлу енергію»

У Львівського академічного театру «Воскресіння» поповнюється репертуар. Нещодавно відбулася прем’єра вистави «Танець життя», поставлена за п’єсами класика-драматурга Олександра Олеся.

Вистава специфічна. Деколи навіює відчуття абсурду. Багато уваги  постановники приділили зовнішньому оформленню вистави: гра зі світлом, чудернацькі костюми та масивні предмети: дошки, плоти, баняки, із якими актори постійно носяться. Хоча гра акторів не менш резонансна. Крізь божевілля вистава розкриває буттєві проблеми: стосунки у сім ї, шлюби «по договору», лицемірство, нахабність…

Про нову постановку розмовляємо із художнім керівником театру «Воскресіння», заслуженим діячем мистецтв України Ярославом Федоришином.

П’єси Олександр Олесь написав сто років тому, однак їхній зміст не втрачає актуальності донині. Пане Ярославе, розкажіть, про що вистава?

Ми вирішили поставити саме ці одноакатівки Олександра Олеся: «Танець життя», «По Мюллеру», «Юність» та «Патріот». «Юність» – це, звичайно, про юність. «По Мюллеру» – колись була така система, і зараз є: як підтримувати здоровий спосіб життя, тренуватися, щоби схуднути. Дружина і теща муштрують свого чоловіка. «Патріот» – про псевдо патріотизм. «Танок життя» – одна із найскладніших речей Олеся, надзвичайно філософська річ.

У виставі є мікс жанрів – комедія, драма, трагедія, водевіль… Як вони поєднуються? Кожна п*єса має свій жанр, чи трагічне і смішне переплітаються наскільки тісно, що стають одним цілим?

Наше життя не може складатися з якогось одного жанру, бо це мілко і примітивно. Сьогодні ми плачемо, завтра сміємося, післязавтра – іронічно щось оцінюємо. Для мене важлива людина. І вона завжди має різні жанри. В кожній із цих одноактівок є різноплановість. Так цікавіше працювати акторам. Для нас було дуже важливо передати правдивість існування. Специфічне оформлення вистави вказує на те, що текст Олеся актуальний і сьогодні.

У вашому анонсі вистави вказано, що «цей матеріал буде надзвичайно актуальний для молоді, особливо для студентства. Чому саме студентам важливо переглянути виставу «Танець життя»?

Коли Олесь писав ці п’єси, то ще був у молодому віці. Романтизм може бути тільки в молодості. Такий трішки наївний, спрямований на те, що все попереду у нас буде прекрасно. Коли людині вже більше за 40, вона більше замислюється над життям. Молоді люди живуть більш емоційним життям. Не можу сказати, що вистава тільки для молоді. Бо на виставі була аудиторія більш поважного складу. І вони сприймали цю виставу колосально.

Олександр Олесь є феноменальним драматургом, символістом. У своїх текстах письменник дає простір для режисерської фантазії. У якому ракурсі Ви інтерпретували п*єси Олександра Олеся? Як ви бачите текст?

Справа в тому, цю виставу ставила Алла Федоришина. Дійсно, у п’ єсах Олександра Олеся є політ для фантазії, є щось «за текстом». Ми завжди любимо в театрі не розшифровувати до кінця. Тому що це завжди залишає за собою таємницю. Таємницю, коли ви сидите в залі, і весь час чекаєте чогось, що виясняється вже під фінал. Тут можна і посміятися, і поплакати, і поплакати, сміючись. Так зроблено і режисером, і, в першу чергу, драматургом Олександром Олесем.

Театр «Воскресіння» має унікальну особливість: створювати неповторні символи-алегорії за допомогою різних речей, реплік героїв та музики. Які символи присутні у виставі «Танець життя»?

Символ юності, романтизму, патріотизму та псевдо патріотизму. «Танок життя» – це така річ, коли в родині народжуються тільки одні горбуни. Родина очікує поповнення, але не знає, чи дитина народиться здоровою, чи горбатою. Це є великий символ: що краще? Це дуже символічно, у виставі згадується, хто править нашою державою, а там теж є горбуни.

Але горбуни Олеся не прості. Він їх наділяє такими якостями, які проста людина не може мати: тою добротою, щирістю і любов’ю один до одного. У наші часи люди втрачають любов один до одного, ставляться різко один до одного, багато озлобленості, поганої енергетики. Ми хочемо цією виставою, і не тільки цією, передати світлу енергію.

Розмовляли: Катерина Воронова та Святослав Драбчук

Фото: з Інтернету