ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
У книзі сучасної письменниці Маргарити Сурженко “АТО. Історії зі Сходу на Захід” подано історії молодих людей про те, як це бути переселенцем. Як відчувати себе вигнанцем, коли ти залишаєшся ні з чим – без затишної квартири, улюбленого кота, дбайливих родичів. Коли є можливість побути наодинці з собою. А ще – пізнати краще Україну. Здійснити свою мрію – багацько подорожувати та пізнавати щось нове у своєму житті.
Авторка першої в Україні книги про переселенців сама родом із Луганська. Була очевидцем усіх трагічних подій весни 2014 року. Тому й їй вдалося написати щиру книгу про таку вже нам надокучливу та болючу абревіатуру АТО
.
«АТО. Історії зі Сходу на Захід» складається із окремих оповідань про юнака та двох дівчат, які по-різному мандрують із Луганська у центральну та західну Україну. У кінці книги їхні стежки сходяться і вони вчаться один від одного радіти кожній миті та цінувати усі виклики від життя.
Перша історія книги – про дівчину Ангеліну, яка звикла жити у своїй зоні комфорту. Вона заощаджувала гроші на ремонт квартири, підбирала зі смаком шпалери та лампу. Ніколи не вилазила із сірого Луганська. Але снаряд, що потрапив до її помешкання, змусив дівчину «вийти у світ». Помчати першим же зустрічним потягом кудись подалі від війни та хаосу. У Карпатах Ліна зустрічає жінку із Донбасу, яка назбирала за свій вік багато спогадів, пригод, нестандартних поїздок. І тоді дівчина переосмислила свій спосіб життя: «Жінка так само, як і я, залишилася без квартири і стабільності. Але вона була багата. У неї були її спогади. Її досвід. Її розповіді».
Наступний розділ книги – оповідання про Толіка. Хлопець тікає з Луганська із своєю дівчиною Катею до Кривого Рогу. Там його постійно гризуть сумління за те, що він не захищає Батьківщину. Катя нарікає на те, що їй нема де розважитися. Вони не розуміють один одного, і Толік вирішує воювати в АТО. Там, у атмосфері «запаху поту, шкарпеток і запаху гордості за те, що ти один із воїнів України», хлопець усвідомлює своє справжнє призначення і вирішує допомагати українській армії дистанційно, передаючи кошти. У АТО він знайшов себе втраченого та позбувся розгубленості.
Третє оповідання – про дівчину-активістку Оксану. У поневоленому Луганську вона влаштовувала мітинги, малювала патріотичні плакати. Сепаратисти бути на неї вкрай озлоблені, погрожували, що заберуть однієї ночі її з власної квартири і закатують. Вона втікає, і водночас здійснює свою давню мрію – подорожує країною автостопом. Друг дівчини Денис дає їй мудру настанову: «Можливо, завтрашнього дня вже не лишиться. Що ти забереш із собою на той світ? Пізнавай чудову Україну і молися за неї».
Для нас АТО асоціюється із жахом та розпачем, але авторка наводить у книзі безліч позитивних означень цієї абревіатури. Так, це випробування, це нещастя, трагедія. Але це також і пізнання світу по-новому. Пізнання себе з іншого ракурсу та людей навколо себе.
Маргарита Сурженко дає такі пояснення терміну АТО:
«АТО – це чудова можливість познайомитися з прекрасними людьми»
АТО – це чудова можливість перевірити стосунки й зрозуміти, хто тобі друг».
АТО – це чудова можливість щось втратити для того, щоб знайти щось цінніше».
АТО – це чудова можливість відчути один одного й стати одним цілим»
Після прочитання книги «АТО. Історії із Заходу на Схід» виникає бажання озирнутися довкола, не бути байдужим. Можливо, на сусідній лавці біля тебе сидить переселенка. Загублена, розчарована і перелякана. Без даху над головою та кусня хліба. АТО – це не інша реальність. Це абревіатура, яка змінює країну та кожного з нас. Відділяє зерно від полови та об’єднує людей.
Автор: Катерина Воронова
Фото з Інтернету