ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Цей сучаний роман входить до списку класичної прози, яку рідко читають. «Рік Лавини» поки є лише у російському перекладі.
Все так сніжно, тягуче, вічні січневі свята – але у героїв розвага: чекати лавину як своєрідну точку відліку.
Засипане снігом село, вузькі стежки, з 40-ка будинків – половина житлових… У них старі та діти; молодь не хоче сюди повертатися. Жінки вишивають, чоловіки п’ють в компанії і поодинці. Знайома картина, варто лише від’їхати 50 км від великого міста.
«Снег падает на прежний снег со слабым шорохом. Через несколько дней — ничего, кроме снегопада. Он такой мягкий, плотный, холодный и сухой, что не слышно шлепков о поверхность. Слой нарастает в тишине; но если, перестав думать, пройдешь рядом с невысоким накатом по сторонам улицы, где и эта легкость набирает вес, заметишь, быть может, как снег понемногу оседает, как верхний слой ложится на нижний, который уже покрепче и готов выдержать новый слой снега и воздуха, прижимая все сильнее тот слой, что еще ниже, в неотъемлемом стремлении стать льдом. Слой за слоем растет неуловимо, они всё плотнее, и исчезают знаки — тропинки, границы, луговые изгороди, вехи из камня и дерева, обозначающие мое, твое, его на рубежах владений, исчезают воспоминания о сантиметре украденной земли, шрамы, оставленные многолетними склочными разделами и прошедшими людьми, сельские кресты, которые творят молитву Богу, — всё.»
Іде сніг, безперестанку. Сніг усе замітає…
Але життя не зупиняється, воно продовжує іти – розмірено, не поспішаючи, так само, як у книзі рухається розповідь героя про себе, про свої однотонні будні, про людей, які навколо…
Книга дивна, але нудно мені, як читачу, точно не було. У містах, втім, лавин не буває.
Автор: Олена Литвинова
Фото: з Інтернету