На початку і наприкінці часів

У драматичному театрі імені Лесі Українки відбулася прем’єра вистави «Баба» за п’єсою українського драматурга Павла Ар’є. Режисер – заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук. Художник– Олексій Хорошко. У головній ролі – лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Олег Стефан.

Грають: Баба Пріся– Олег Стефан. Вовчик – Сергій Литвиненко. Слава (мати Вовчика) – Анна Єпатко.Дільничий – Остап Дзядек.

Чорнобильська зона відчуження. Травниця баба Пріся, її дочка Слава і дивакуватий онук Вовчик звикли жити у світі без людей. У них там, у радіаційній місцині – свій рай. Гармонія, тісний зв’язок із природою та землею. І час циклічний. Не те, що у мегаполісах – лінійний, як стріла. І тому люди постійно поспішають кудись, але не встигають ніколи.

«Ми живемо на початку та наприкінці часів…» – сказала баба Пріся онукові Вовчику, і провела пальцем навколо тарілки, вернувшись до початкової точки.

Вистава «Баба» – філософська, патріотична, алегорична, незвичайна. Бабі Прісі вже 86 років, але вона не втрачає енергії та оптимізму. Олег Стефан відтворив образ часом кумедної, завжди сильної, непоборної бабці, яка пережила багато: і війни, і голод, та ще й катастрофу. Але нічого її не ламає. Вона увібрала у себе силу, яка не вмирає за будь-яких обставин. Це – сила нації. 

Вистава є динамічною, із вражаючими спецефектами, проникливою музикою, і головне – щирою грою акторів.

Вовчик (у виконанні Сергія Литвиненка) – недорозвинутий, йому вже 28 – а він поводиться як  дитина. Сергій каже, коли почав читати сценарій, то зрозумів, що його персонаж далеко недалекий. Він відкритий для світу, усьому дивується. Тільки біда у тому, що соціум не сприймає таких людей. «Він нормальний! Просто не такий, як усі!».

Під час вистави звучить багато фраз, які хочеться одразу записати. До прикладу: «Життя –  це постійне жертвування. Ти жертвуєш або іншими, або собою».

«Бездіяльність – самий страшний гріх».

Чортові сили, що вриваються у тихе життя родини баби Прісі – із зовнішнього світу властей. Їхня халатність, нечесність призводить до бід населення. Для депутатів та їх синів немає законів – ні державних, ні моральних. Вони думають, що усі свої грішки можна зам’ яти «гречкою і згущонкою».

Дивовижний фінал драми – поява метро, яке персонажі шукали протягом усієї  дії. Це метро – дорога вперед, до щастя, мабуть, до неба… Однак цей символ кожен розуміє по-своєму.

Дізнатися більше про виставу та переглянути її епізоди можна за посиланням – <iframe width=”560″ height=”315″ src=”https://www.youtube.com/embed/brJ_Dp0H2Lw?list=UUkvyAvD3Jc7znWnqqtafsCQ” frameborder=”0″ allowfullscreen></iframe>

Автор: Катерина Воронова

Фото: Мар’ян Павлик