“Ген воїна” як свідчення сучасності

 «Історія військового пілота у зоні АТО» – такими словами починається анотаці до збірки Руслана Горового «Ген воїна». Про автора зазначено, що він журналіст, письменник і кінорежисер. І ось ти вже очікуєш прочитати щось у дусі Ремарка. Звичайно, в літературних колах побутує думка, що ярлики на кшталт «український Ремарк/Шекспір/тощо» принижують вітчизняного автора, але йдеться в такому випадку радше про неправильно підібране означення. Маємо на увазі спільність поетики чи риторики, а не відверте копіювання чийогось творчого здобутку. Адже на власний текст, подібний до творів «втраченого покоління», українська література так і не спромоглася. Чи дочекаємося таких текстів тепер, коли в українській історії розгорнуто нову трагічну сторінку, що потребує осмислення, в тому числі і літературного?

“Втрачене покоління” ХХІ століття

Оповідання «Нижче неба» зі збірки «Ген воїна», головним героєм якого є пілот із зони АТО, позірно схоже на твори «втраченого покоління»: тут також порятунком стає особисте, почуття кохання – банальна, але правдива істина. Однак на цьому спільні риси вичерпуються. В оповіданні «Нижче неба» забагато штампів: пророчі сни, сон-марення, в якому кохана бійця постає посеред поля, з маковим вінком на голові, сповідь у церкві, що дарує захист вищих сил. Усе це вміщено у твір за допомогою популярного в короткому жанрі прийому ретроспективи, паралельності минулого і теперішнього пластів часу.

Зрештою, за таких вихідних даних можна створити цілком добрий текст: по стількох століттях розумового штурму всіх письменників усіх націй важко (а то й неможливо) здобутися на нову свіжу тему, проте майстерний автор здатен завдяки хорошому стилю оригінально зобразити давно знані речі. Русланові Горовому для цього елементарно бракує слів – складається враження, ніби російськомовний автор тільки-но починає писати українською. Звідси напрочуд бідний лексичний запас, суха, ніби вихолощена мова, що є чи не найсуттєвішим недоліком збірки. Саме через відсутність переконливих слів стає настільки помітною надмірна сентиментальність сюжетної лінії оповідання «Нижче неба» – ба більше, загальний тон звучить фальшиво. Адже влучність слів, їхня вагомість – необхідна риса для якісної малої жанрової форми. Отже, чекаємо на добрі тексти воєнної тематики й надалі.

Найсильніший твір збірки

Найсильнішим твором збірки «Ген воїна», безперечно, є оповідання «Буенос діас, чіка». Авторові вдалося вмістити в такий короткий текст детективну історію, причому без якихось художніх втрат чи неточностей сюжетних колізій. Події, цілком зосереджені навколо головного персонажа, розвиваються стрімко, водночас письменнику вдалося додати трошки колориту Куби. Несподівана розв’язка, що пояснює всі незрозумілі місця оповідання, змушує говорити про подвійну жанрову природу тексту, в якому наявні ознаки новели.

Центральне місце у збірці «Ген воїна» відведено однойменній повісті. Після розчарування в «неремарковості» вступного оповідання тут теж є від чого засмутитися, коли усвідомлюєш, що повість «Ген воїна» – це література нон-фікшн. Мимоволі закрадається думка, що розміщення на початку збірки оповідання про бійця АТО – це просто хитрий маркетинговий хід… який, можливо, і спричинився до написання «Нижче неба».

Повість «Ген воїна» також не позбавлена кліше, до яких полюбляють вдаватися режисери голівудських блокбастерів: всесвітні змови, закулісні ігри спецназівців, загроза інопланетного вторгнення. Тим не менше, автор переносить дію в українські реалії, пропонуючи сміливу художню інтерпретацію теми вибуху на Чорнобильській АЕС. Безсумнівно сильною стороною повісті є чіткий ритм розгортання сюжету, динамічність дії, її сконденсованість, що витворює в уяві яскраву рухливу картинку, наближаючи текст до кінопоетики. Динамічність сюжету в поєднанні зі слабкістю мовної майстерності автора мимоволі наштовхує на думку, що з творів Руслана Горового вийшли б кращі сценарії, аніж художні тексти.

Автор: Ксенія Шпак

Фото з Інтернету