ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Час в Україні наразі важко якось назвати, адже одні позиціонують це як війна, інші ж називають революцією або станом після революції. Підлітки бачать інакше, ніж дорослі. Вони діляться своїми думками та вірять, що Україна буде незалежною.
Діана, учениця дев’ятого класу і їй поняття «революція» вже є знайомим, правда лише теоретично.
Адже н уроках історії не раз говорили про перевороти, воєнні дії, революції… Діана не могла навіть уявити, що їй прийдеться бачити як таке відбувається з Україною. Дівчина каже, що очей від теленовин не відриває уся її родина до сьогоднішнього дня. Таких сімей наразі немало.
В той день,коли блакитне небо стало сірим,
Коли майдан співав “Не вмерла Україна”,
Коли народ з`єднавшись повставав,
Я відчував,що я країну не продам!
Мені летів у очі сіро-синій попіл,
В майдані пахло паленим й жорстоким,
Коли молитви в небо піднімались золоті,
Я відчував,що Україна у страшній біді!
Перед очима показався образ мами,
Я чув,як вона гірко плаче у екрана,
Серденько моє кров*ю обливалось,
Та я казав “Брати мої-єднаймось”
Летіла куля.Швидко,беззупинно,
Щось раптом заболіло в голові,
В очах нестримно, п`янко потьмьяніло,
Заплющив очі…я вже не той,хто був тоді.
Я не сказав останнього словечка,
Матусі не поглянув в очі голубі,
Мене записано у списки “мертвих”,
Тепер я член Небесної сім`ї.
“Матусю,я прийду до тебе в сні,
Не бійсь мене,я трішечки холодний,
Пробач дитині,що пішов під кулі злі,
Тепер ти хустку чорну носиш…”
Вкраїно мила,незрадлива і прекрасна,
Я прилечу,з`явлюся птахом на майдан,
Я підійму наш прапор на Говерлі ясній,
Катам державу знищить я не дам!
Я бачив тут старого,сивого Шевченка,
Який пророком українським став.
“Брати моліться,в єдності-ми сила”,
Сказав Тарас і віру в серце вклав.
Мені людині,помирать було нестрашно,
Я -активіст,майдановець,та не тиран.
Горджусь Вкраїною, козацьким спадком нашим,
В той день за Батьківщину на майдані впав!
Дівчина, що написала цей вірш і є Діана Очкусь. Присвятила вона його майданським подіям 30-го листопада. Цей вірш не є останнім про тяжкий стан України, який написала школярка.
– Якщо ми дійсно запекла, українська нація, сильний народ – то маємо боротися!, – впевнено стверджує Діана.
14-річна Оксана не задумливо каже, що Путін завтра може добратись і до нас.
Це речі, які можуть відбутись, ми не знаємо, що буде навіть цієї ночі.
– У моєї мами подруги чоловік був у зоні АТО, вони чекали на підмогу, адже їх оточили, сказали підмога буде через 2 дні і їм її не відправили, а залишили там помирати. Більшість мертві… Добре, що він вижив, його жінка ледве з розуму не зійшла, бо в нього двоє маленьких дітей, – Оксана Насаляк розповідає зі сльозами на очах.
Біль та зміни у баченні нашої країни підлітки переживають по-різному! Усмішки у надії на краще, не зникають.
Тарас Куцяба, у свої 15 років мислить глибоко по-дитячому:
– Дуже шкода тих хлопців яких забирають на схід. Я бажаю бачити хоч якусь військову допомогу від інших країн. Але найбільше хочеться, щоб це все закінчилось, бо всім важко дивитись на смерті і страждання наших вояків.
Автор: Олена Литвинова
Фото надані автором публікації