ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Екзотичний край, де зневажають джинси, а носять виключно автентичний національний одяг. Країна, де всі будинки зроблені з білого мармуру, а скрізь вирують сині фонтани, які втім не рятують від спеки. Економічна оаза із присмаком тоталітарності, де проїзд у автобусі коштує копійки, а зупинки обладнані телевізором. Країна у якій виготовляють такі монументальні килими, що за розміром вони нагадують двоповерхові будинки. Усе це Туркменістан. Щоб дізнатися про сонячну державу детальніше ми поспілкувалися з вишивальницею з Полтавищини Аллою Кісь, котра у складі делегації від України представляла нашу державу на тижні культури у ході Міжнародної виставки мистецтв у Туркменістані.
– Як дізналися про те, що відібрані Міністерством культури України для поїздки до Туркменістану? Чи були здивовані?
– Зателефонували з Києва. Я є членом Спілки Майстрів України, а працюю у Решетилівському художньо-професійному ліцеї, де навчаю студентів вишивки нашого регіону. Напевно, саме тому, Міністерство культури вирішило скерувати мене до Туркменістану, адже у цій екзотичній східній країні дуже поширена вишивка. Втім, була трохи здивована цим спонтанним запрошенням, і збиралася в поїздку в останній момент. (на фото Алла Кісь з прапором України)
– Чим українська делегація привернула увагу туркменів?
– Усі країни-делегати намагалися продемонструвати автентичні, особливі ремесла свого народу. Були вироби із срібла, інкрустовані дорогоцінним камінням скриньки, вироби з дерева. Але лише одна Україна із запрошених делегатів презентувала вишивку. Більше того, жителі Туркменістану були настільки вражені незвичністю, змістовою наповненістю наших вишитих виробів, що просили аби українська делегація ходила виключно у прикрашеному вишивкою вбранні. Мовляв, джинси є у всіх, а український народний одяг справді унікальний.
(фото виставки української вишивки у Туркменістані)
– А яким є одяг туркменів? Чим їхня вишивка відрізняється від нашої?
– Туркмени дуже бережуть свої традиції, свою культуру. Скрізь розвівається національний прапор. Їхнє вбрання є виключно народним (джинсів і футболок там просто не визнають), навіть у спеку жінки носять довгі кольорові сукні з природних тканин. Нагрудні частини суконь та рукави неодмінно прикрашені яскравою великою вишивкою. Але вона примітивніша, ніж українська, вишитий візерунок є трохи одноманітним, тоді як українська вишивальна традиція має глибоке різноманіття, одяг може уквітчуватися, прикрашатися візерунками птахів, дерев, образів-символів.
(на фото Алла Кісь із туркменьскою дівчиною у національному вбранні)
– Розкажіть про перше враження від Туркменістану
– Напевно, першим враженням була неймовірна жара, ми були у країні два тижні, і незмінно трималася температура біля 55 градусів. Якщо говорити про Туркменістан у порівнянні з Україною, то найбільше вразили будівлі, вони переважно всі із білого мармуру. В думках, я називала Туркменістан «Білою пустелею з фонтанами». Адже там настільки пустельно жарко, що навіть ті благенькі рослинки, які трохи пристосувалися до жари (а їх там-небагато) поливають крапельним методом. Скрізь – фонтани, у них плескається синя прозора вода. Дороги у цій країні дуже рівні. А особливо мене вразили зупинки, де люди очікують на потрібний автобус (до речі проїзд на автобусі в один бік коштує на наші гроші копійки, навіть гривні не набігає). На зупинці стоїть тент, під ним комфортні лавки, клумба з квіточками і… телевізор. Люди, очікуючи на автобус, дивляться собі новини. Ще запам’ятався кефір, я такого смачного ніде не пила, український молочний напій навіть у порівняння з туркменським не йде. Медичне обслуговування також на дуже високому рівні. Вражає, що люди у Туркменістані щиро і віддано люблять свого Президента – Гурбангули Бердимухамедова. На прийом до нього може прийти кожен громадянин і можновладець неодмінно прийме і вислухає. Наша делегація також зустрічалася з Президентом і спілкувалася з ним дуже невимушено, практично на рівних.
(фонтан у столиці Туркменістану місті Ашхабат)
– Ви кажете, що туркмени люблять свого Президента, чи можна це назвати «культом особистості» і чи присутні у державі елементи тоталітаризму?
– Можливо, частково тоталітаризм культ особи присутні. Я не можу нічого стверджувати, адже нам показували «лише те, що мали і могли показати». Тобто якихось бідних кварталів, недоліків країни нам навмисно не демонстрували… І дійсно портрети Президента розвішані просто скрізь, як і національні прапори. Але мені здається, що оця свобода спілкування з можновладцем говорить про те, що Туркменістан послуговується демократичними принципами також. Адже змога говорити зі своїм Президентом віч на віч, хіба це не реальний елемент демократії?
(на фото Президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов, схожі світлини прикрашають кожен дім, вони буквально всюди)
– Чи відвідали багато історичних місць Туркменістану? Як проводили своє дозвілля?
– На жаль, відвідали доволі мало визначних місць через неймовірну спеку. Але все-таки побували у Національному художньому музеї та в музеї Народного туркменського килима. Всі килими там виконуються вручну і технологія виконання передається з покоління в покоління та зберігається у суворій таємниці. Фотографування цих виробів категорично заборонене. Килими вражають своєю монументальністю. В музеї ми бачили килим розміром 300 квадратних метрів, це як 2 поверхи. Кажуть, що його ткали 200 людей! Бачили також мавзолей минулого Президента країни. Там похована вся його родина. Також були у православній церкві, яка знаходиться у столиці країни Ашхабаді. У церкві проводили майстер-клас по вишивці для туркменських дітей.
– Як ставилися люди до делегації з України? Чи знають у Туркменістані про тривожні події у нашій державі?
– Туркмени дуже привітні люди. Наша делегація буквально «купалася» в увазі простих жителів і журналістів. Всі газети «гриміли» про тиждень мистецтва та про українську делегацію зокрема. Громадяни підходили до нас і питали – «Ви з України?». Коли ми ствердно відповідали, то люди просили сфотографуватися на пам’ять, розмовляли з нами (адже хоч ламано, але володіють російською). Про події в нашій державі туркмени знають. У них навіть є канал «1+1» тож вони дивляться, і як жителі всіх континентів переживають за Україну, за те, що буде далі. Вони щиро прихилися до українців. Така виставка є щорічною, і майстри з України вже неодноразово мали нагоду представити свої народні вироби у сонячній країні.
Алла Володимирівна з радістю пригадує свою поїздку до спекотного і екзотичного Туркменістану. Вишивальниця наголошує на важливості того, що Україну пізнають за кордоном, що наша держава цікава іноземцям, ба більше вражає своїм мистецьким різноманіттям і потенціалом. Приємно усвідомлювати, що Україна навіть у військовий час знаходить можливість знайомити світ із своїми культурними здобутками та унікальними традиціями.
Автор: Оксана Бабенко
Фото надані Аллою Кісь, фото краєвидів Туркменістану та із зображенням Президента країни взяті з Інтернету