Ідентично різні

Приємно відкривати для себе щось нове у творчості всесвітньовідомих та, здавалося б, уже зовсім знайомих авторів. Ось і для вибагливого театрального глядача 200-річчя з Дня народження славного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка ознаменувалося не тільки, як ювілей великого поета і художника.

В оригіналі твір Т.Г. Шевченка “Близнюки” є повістю, однак, побувавши на виставі студентів другого курсу акторського відділення факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка, за інсценізацією їхнього наставника Олега Стефана, одного з провідних акторів Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса, з’являється невимовне почуття вдячності постановнику та акторам за чергове відкриття глибокого літературно-драматургічного таланту Шевченка-мислителя. Варто зазначити, що хоча “Близнюки” на театральних підмостках ставляться вперше, дійство захоплює глядача з перших хвилин та вражає своєю цілісністю та гармонійністю.

Дві з половиною години, що триває вистава, пролітають ледь помітно і глядач напівподиху спостерігає за долею двох братів-близнюків та їх заможної люблячої прийомної родини. Цікаво те, що саме у цьому творі відсутня проблематика соціально-побутових поневірянь, які, зазвичай, притаманні творам Шевченка. Тож основним стає не питання приниження людської гідності чи важка злиденна доля, а проблеми обрання життєвого шляху молодої людини. Адже, будучи схожими, як дві краплі води, зростаючи у сповненій любові сім’ї, маючи зразкове виховання та прекрасну освіту, у близнюків формується діаметрально протилежне сприйняття світу та життєвих цінностей.

Вистава сповнена хвилюючих моментів, під час яких глядачі заледве стримували сміх і сльози. Зокрема, це теплі взаємини між батьком і матір’ю близнюків — Никифором Федоровичем та Парасковією Тарасівною, щире спілкування Никифора та його любого друга німця-фармацевта Карла Осиповича, поява бідного учителя Степана Мартиновича Левицького — надзвичайно виразного, спершу незграбного та чутливого персонажа, який своїм різноплановим образом викликає бурі емоцій. Надзворушливою була сцена, коли, власне, цей скромний та дуже освічений учитель близнюків, мало не пішки долає шлях від хутора Сокири до самої Полтави, аби замовити слівце за своїх любих учеників перед їх наставником у науці, котрим виявився ніхто інший, як сам Іван Петрович Котляревський, та як згодом Степан Мартинович удостоївся, з його погляду, надвисокої честі — отримати від автора славнозвісної “Енеїди” її підписаний екземпляр.

А ще листи… Вкрай очікувані батьками від близнюків — Зосима і Саватія, вони додають історії багатогранності та переживання. З особливим трепетом, незалежно від своєї основної ролі, їх декламують мало не усі учасники постановки — у виставі задіяно близько 15 осіб, які виразно розкривають характери героїв та створюють неповторну атмосферу народності: побутом, мовою та піснями.

Думки Шевченка про необхідність для щастя людини обрання праці за покликанням, високої моральності, гармонійного розвитку особистості знаходять відображення і у виставі. Величність чесної праці, демократичний здоровий побут героїв, а також реальні прикмети їхнього життя — все це вводить глядача у світ піднесеності етичних ідей.

Висновок, який робить автор твору, як і те, хто грав роль близнюків, залишимо нерозкритим. Додам лише, що при бажанні переглянути виставу (яку багато глядачів з захопленням відвідує по кілька разів) про місця у оглядній залі слід попіклуватись завчасно, адже останнього разу театральна зала заледве вмістила всіх охочих. Також неодмінно слідкуйте за новинами факультету культури і мистецтв, адже саме тут і відбувається це неповторне, зачаровуюче дійство.

Автор: Ольга Любарова