Ігор Романчук: «Найважчий твій суперник – ТИ»

Я познайомилася з ним на літературному вечорі письменниці Марії Вайно.

Вона мене попереджала, що його вірші, це щось глибинне і доволі філософічне. Але щоб наскільки… я не думала.

Ігор закінчив Івано-Франківський Національний університет нафти й газу. Працює програмістом. Вірші пише з 9 років.

У 2013 році здійснилася найзаповітніша мрія хлопця – він видає свою першу збірку віршів «Симфонія життя».

«Я почав  планувати  збірку поезій ще  в університеті, але не знав,  як те робиться…

Та доля звела мене з пані Марією Вайно. Я ходив до неї на заняття, ми редагували вірші, вона показувала де і що у моїх віршах неправильно та пояснювала, чому. Поступовво редагувалися старі та створювалисся нові.

І в результаті вийшла збірка!», розповідає Ігор про свою творчу кухню.

Незважаючи на недугу, хлопець встигає ще й кататись на велосипеді, фотографувати,  літати на пароплані та кататись на конях. У його серці велика доза енергії і сили, яку він переливає у свою поезію, а через поезію – у духовні вени читачів:

Боротьба

Усе моє життя – це боротьба,

Де поле бою – цілий світ.

По краю прірви ця ходьба :

Я зверху, та тріщить вже лід…

Не маю я заклятих ворогів:

Ненавидіти – важче, як простити…

Тож проти кого таку безліч днів

Я мушу на дуелі виходити?

Неспівпадіння? Фатум? Парадокс? –

Та ні… Напевне, отаке життя :

На рингу цьому знову бокс,

Та в обидвох кутках стою лиш я…

Таке життя, як не крути,

Найважчий твій суперник – Ти…

Пустеля

Іду я сам серед пустелі,

Тут жарко… Непривітно… Сухо…

Навколо мене голі скелі,

І навіть тиша ріже вухо.

Вже сонце випекло до тла

І тіло, сльози, навіть… Душу…

Я йду по крайчику котла,

Упав би. Та не можу… Мушу?..

Ось бачу там, удалині,

Оазис: пальми, ставки, квіти…

А може, це здалось мені,

Тоді нема чому радіти?

Підходжу ближче – не міраж,

Фонтани скрізь на сонці шелестять.

За муром двоє ловлять там «кураж»,

Таблички «зайнято» повсюди тут висять…

Є дві дороги… З ними – ти…

Два вибори лише у мене:

Не спілкуватись – далі спраглим йти,

Чи згаснути за крок від тебе…

Розмовляла Катерина Воронова