Чи всі «попелюшки» перетворюються на принцес?

Щоразу більше українських жінок подають документи на еміграцію, щоб урятувати свою сім’ ю від злиднів. Казкові Італії, гарячі Іспанії, широкі Америки… Та що криється насправді за ширмою  закордонного повітря?

Про це щиро розповідає п’єса театру Заньковецької «Неаполь – місто попелюшок» .

Акутальна, болюча тема для Українців – навіщо  бути рабом на чужині,  якщо маєш у кишені  диплом про вищу освіту та розумну голову?

«Неаполь – місто попелюшок»  – відкриває  перед глядачем світ заробітчанок: чужий та часами невдячний.

Дія відбувається у італійському місті Неаполі, куди вирушає головна героїня Марія із своєю сестрою Галею. Марія прагне витягти зі скрути свою родину: матір, чоловіка та малого сина Славка.

У Неаполі для неї все нове та незвичне.

Господиня Марії – сеньйора Лучія, завжди докоряє жінці недолугістю України. Мовляв, Юкрейн, навіть звучить якось негарно. І всі ми звідти злидарі.

«Наша держава переживає період становлення», –  терпка, жива фраза Марії, яка вписується у сьогодення. П’єса ввійшла у репертуар у 2002 році, але й донині наша держава «формується», а люди досі не мають шансу себе у ній реалізувати.

У виставі показано два різні світогляди. Є багатії –  сеньйори і сеньйорити. Вони зайняті віскі, картами та прогулянками по вечірньому морю. Виходять заміж не за людей, а за яхти, маркети та діаманти.

Є українці, працьовиті, енергійні, які за теренами Батьківщини важким трудом заробляють гроші, а потім пересилають їх своїм рідним. Ці жінки, «попелюшки», страждають, сумують, звикають, виконують чужі накази.

Пані п’є каву, а ти – воду. Пані п’є віскі, а ти  – воду. Та все заради одного – вберегти сім’ю та забезпечити добробут.

І ті, і інші – однаково плачуть і сміються. Однаково люблять і ненавидять.

Слід віддати належне акторам – вони змогли передати справжній образ  «міста попелюшок».

Особливої уваги заслуговує роль  Наталії Лань – Марія. Це – жінка із гідністю, чесністю, віддана своїй країні та родині. Колоритності та енергійності додала блискуче зіграна роль  Галі Лідією Остринською. Активна, смілива українська жінка. Деколи занадто галаслива та влізлива, але щира та з широкою душею.

Ключовим персонажем є також син сеньйори Лучії Роберто, якого зіграв Орест Гарда. Він втілює символ людяності, доброти та безкорисливої любові.

Цікавою деталлю є постійний потік людей по старовинних сходах Неаполя.

Вони виходять після кожної яви п’єси. Люди із власними турботами, із різними думками у голові, у кожного свій шлях до щастя. І усі вони думають тільки про своє майбутнє, і не більше.

То що ж чекає українських «попелюшок» у вічних Римах, чарівних Венеціях?

Приреченість на постійне приниження та чорну роботу?

Чи все-таки за чорним хвилями котяться білі, і у світі будь-що є поправним, тільки варто захотіти шукати дорогу до кращого життя?

Автор: Катерина Воронова