«Пишу про те, що сама відчувала, що пропустила крізь себе»

Поговорили про творення поезії, натхнення та історію із Галиною Кривейко – поетесою, студенткою історичного факультету ЛНУ ім. І.Франка, асистенткою вчительки у Початковій школі «Джерельце» у Львові.

– Пам‘ятаєш, свій перший вірш? Що тебе підштовхнуло до написання і коли це сталось?

Так, звісно, пам’ятаю. Це був серпень 2016 року. Я саме поверталася зі Львова після творчого конкурсу , який був обов’язковим для вступу на факультет журналістики у НУ “ЛП”. А що може бути більш атмосферним для творчості, ніж теплий серпневий вечір у поєднанні з легким погойдуванням вагону банальної електрички. Поля зі збіжжям, захід сонця, очікування нового етапу у житті – основні характеристики цього вечора, його атмосфери. Тоді я й написала перші два – досить великі за обсягом – вірші, яким, умовно кажучи, Крига й завдячує початок свого існування.

– То можна сказати, що в той момент, коли склались перші букви з прізвища та ім’я у псевдонім Крига, ти чітко усвідомила себе поетесою?

До певної міри так. Після появи перших віршів виникла потреба писати. Це стало для мене фактичним доказом того, що Крига має майбутнє, саме тоді, власне, й прийшло це усвідомлення Криги як поетеси, авторки. Згодом, Крига стала чимось більшим, аніж псевдонім, це радше окреслення мене, моєї особистості, а тоді й авторки.

– Можеш описати процес творення поезії?

Як правило, цей процес завжди різний. Я ніколи не знаю, коли ж мені спаде на думку якась фраза, словосполучення, спогад, який мене по-справжньому зачепить. Проте є одна характерна риса, яка пов’язує написання практично кожного мого вірша. Вартує лишень на хвилинку вдуматися в якесь слово, як поступово в думках починає вимальовуватися вже цілісна картина вірша. У цей час мене наче немає тут  і зараз, вся увага стовідсотково присвячується письму, максимально точному перенесенні вірша на папір чи у телефонні нотатки, якщо записника нема під рукою. Цей час для мене дуже інтимний, надто особистий і до певної міри містичний, бо навіть якесь мінімальне відволікання може завадити процесу. Бувають і слова, які я довго виношую в собі, які повинні пройти певну витримку до того, як віршем лягти на папір. Найчастіше вони з’являються далеко-далеко за північ або під ранок, коли можна забути про буденні клопоти.

– Звідки черпаєш натхнення? Хто чи що твоя муза?

Перше, що спадає на думку – це люди. Іноді найближчі, іноді зовсім не знайомі. Історії людей, їхні переживання і індивідуальне трактування справ сердечних. Це також мої особисті історії, емоції, спогади, рефлексії, пов’язані з тими чи іншими людьми.

Надихає музика, особливо польська, німецька й французька, без різниці, який це жанр. Чи це фолкові і рокові мотиви Чеслава Нємена, людини неймовірного таланту, народженої зі мною в один день з різницею всього у 60 років, чи це гурт AnnenMayKantereit, завдяки яким я захопилася німецькою мовою, привабливість якої мені колись здавалась нереальною.

А ще – далека дорога на самоті. Взагалі, змога побути наодинці, почитати декілька сторінок за кавою чи поїздка надихає чи не найбільше, бо можна зосередитися на творчості, втілити давні ідеї або хоч спробувати це зробити.

– Якщо не помиляюсь, то у тебе переважає любовна лірика, чому саме ця тематика?

Пишу про те, що сама відчувала, що пропустила крізь себе. Бо лише тоді ти подаєш правду, ти можеш бути до кінця відвертою зі своїми читачами, які, як ніхто, відчувають брехню, лицемірство та фальшиву чуттєвість у поєднанні слів. Ти ділишся своїм внутрішнім голосом, а тому ставиш перед собою вибір: бути чесною, чи завуалювати і “прикрасити” те, що умовно виношуєш в думках, серці, свідомості. А тема людських почуттів мені дуже близька й водночас досі мною не до кінця вивчена. Тема, з якої все почалося, тема, яка знайшла мене, тема, в якій я знайшла саму себе, хоч і при цьому довелося багато втрачати: людей, віру і слова. Писати саме любовну лірику – як говорити з собою крізь час, постійно шукаючи нові деталі, які до того були зовсім непомітними.

– Чи є теми, які б ти ніколи не висвітлила у своїх творах?

Цікаве питання. Чесно кажучи, вважаю, що потрібно писати про ті речі, які актуальні для тебе в цей момент. Зачіпати те, що тобі дійсно близьке. Тому тут все дуже суб’єктивно, і швидше за все, у моєму випадку – це теми глибоко етичні й ті, що зачіпають релігію і політику.

– Як ти поєднуєш поезію та історію? Чи взаємодіють ці сфери у твоєму житті і творчості?

Історія – як можливість набратися досвіду минулих епох, як джерело натхнення й пошуку декорацій для поезії, бо, як відомо, кожна епоха славиться своїми неповторними історіями кохання, розбитими серцями чи довголітніми шлюбами, подвигами, зрадами чи проклятою зневірою. Це поля битв і території затишних будиночків із синіми віконницями, це лист у тремтячій руці солдата у Першій світовій, це оди прекрасним дамам у Середньовіччі, це непереборна потреба бути, любити й творити. Тому історія – найкраще, що трапилося в моєму житті, як в плані фаху, так і, особливо, творчості.

– Думала спробувати себе у великій формі?

У мене є маленька мрія написати роман. Але її реалізація відбудеться, як на мене, після того, як мій вік перейде відмітку в 40 або й 50. А зараз я не готова зрадити поезії. Бо саме вона – мій найкращий спосіб, найвиправданіший інструмент розмови зі світом.

– Можливо, знаєш, де молодим львівським талантам можна представити свою поезію?

З найновіших локацій з радістю порадила б літературник “Шекспір читає”, засновницею якого є чудова і талановита Анна Іжик. Читання поезій відбуваються щомісяця в самому серці Львова – у приміщенні МолоДвіж Центр, що на вул. Чайковського, 31.

– Стосовно планів на майбутнє, думаєш над власною збіркою?

Саме зараз я активно займаюся створенням власної збірки, яка б містила всі авторські вірші з коментарями. Сподіваюся, що її вихід відбудеться вже зовсім незабаром.

– На останок, поділись твоїм топом українських поетів.

Мій топ українських авторів має виключно чоловічий характер: Богдан-Ігор Антонич, Ігор Римарук та Юр Іздрик.

A TOI

Крадійко мрій моїх

І життєдайности краплино

Подушне віддаю тобі

В обітницях, в мольбі, в журбі

Чи в пеклі я, чи на новій вершині

Почую слово лиш твоє єдине

Щоб повернутись

Щоб прилинуть

Щоб прийти

*

Моя найбільша сило

Хоч іноді гірка немов полин

Й сумбурности вбираєш в себе повну чашу

Ти безнадію в серці гасиш

І я – це я,

один в один.

*

Божевільносте проступків

Що затьмарюєш свідомість ясну

Стань крицею в руках.

Аби тебе, близьку мені

А водночас таку далеку і прекрасну,

Втримати

Хоча б в думках

*

О, ніжносте,

Розкрадена на віденських балàх

І на замовлення вельмож пихатих

Прости усім усе

Аби на просторі холодних рук моїх

Розкинутись оливковим вінцем.

 

Підготувала Анна Швидь