«Сирота Бруклін»: нуар від Едварда Нортона

Ще з початку 2000-х років Едвард Нортон («Американська історія Ікс», «Бійцівський клуб», «Неймовірний Халк») працював над ідеєю створення фільму і в лютому 2014 став режисером картини. «Сирота Бруклін»  – кримінально-драматичний фільм за мотивами однойменного роману Джонатана Летема 1999 року .

Нью-Йорк 1950-х років. Джаз, розкішні кабінети політиків і нетрі Брукліна. Приватний слідчий Ліонель Ессрог (Едвард Нортон) має синдром Туретта, який часто створює проблеми. Одного дня вбивають його наставника і товариша Френка Мінна (Брюс Вілліс). Після втрати друга Ліонель намагається розгадати таємницю вбивства, маючи лише кілька підказок. Розум, наполегливість і кмітливість Ліонеля наводять його на слід нью-йоркського магната-забудовника Мойсея Рендольфа (Алек Болдуїн). З цього моменту починається найцікавіше, адже, окрім вбивства свого товариша, Ліонель має розібратися із нелегальними справами політичної еліти міста.

Головний герой недовіряє нікому, він розчарований і незадоволений несправедливістю, яка панує у місті. Єдині, кому він наважився хоч якось відкритися після смерті друга – це дивний, закритий у собі чоловік Пол (Віллем Дефо) і жінка, яка бореться за права темношкірих Лора (Гугу Мбатха-Сире). Ліонел не боїться кидати виклики гангстерам, корупції й небезпечним людям у місті. Його мета – розплутати клубок таємниць, очистити ім’я друга і врятувати жінку (хоча тут точно невідомо хто кого рятує: він її чи вона його).

Головна відмінність «Сироти Бруклін» від решти сучасних фільмів у тому, що вся картина – це класичний нуар. Самотній детектив з купою проблем, один проти цілого світу. Нічне життя міста, джаз-клуби й бари, алкоголь, сигаретний дим і Бруклінський міст, який додає ще більше атмосфери.

Едвард Нортон, маючи не найкращу репутацію серед усіх кіностудій, створив повністю авторське кіно, про яке схвально відгукуються критики. Тут він режисер, сценарист і головний актор. У фільмі режисер звертається до питань расової дискримінації, продажності та тиранії політиків та проводить паралелі із сучасним світом. Загалом «Сирота Бруклін» це стрічка, де треба думати. Події розгортаються тут досить повільно. Незважаючи на заплутаність історії, режисер не дає відповіді на усі питання, часто треба додумувати й розуміти усе самостійно. Проте, якщо уважно слідкувати за сюжетом, то до кінця перегляду все стає на свої місця й нерозв’язаних питань не лишається.

Окрім чудової акторської гри та сюжету, фільм запам’ятовується ще й красивою зйомкою та музичним супроводом. Творцям вдалося передати атмосферу Нью-Йорку 50-х років, заглибити глядача у емоції та переживання героїв й побачити фільм очима режисера. Можливо, часом були дещо затягнуті сцени, але вони не псували загального враження від перегляду. Сміливо рекомендуємо для перегляду, але не забувайте, що це кіно, в яке варто повністю зануритися, аби зрозуміти.

Підготувана Яна Русіна