23 вересня у книгарні-кав’ярні Видавництва Старого Лева відбулася зустріч з Наталею Іваничук — відомою українською перекладачкою, у добірку якої за 30 років роботи набралось вже більше 100 книг! Вона обожнює Скандинавію, тому переважно перекладає з норвезької, шведської, трохи менше — з німецької.
Зустріч модерувала письменниця Катерина Міхаліціна. Говорили про про мотивацію перекладача, про смішні (і не дуже) ситуації з авторами книжок, про самотність головної героїні “За стіною” Марлен Гаусгофер та складнощі перекладу “Ріки” Кетіля Бйорнстад , про майбутні переклади та ще трошки — про родину, батька та будні. Для вас ми обрали найцікавіші моменти розмови з відомою перекладачкою.
Як це, перекласти 100 книжок
Коли ми з чоловіком побудували наш будинок , ми стали біля нього, подивились один на одного, і відбувся такий діалок: “- Ну як? — Не знаю — Це я побудував?Я таке вмію?”. Ми не зрозуміли, як це сталось. Так і я не знаю, як я дійшла до сотої книжки. Насправді, їх ще більше, проте через війну з Росією я не враховую свої переклади з російської. Мої подруги-перекладачки з Росії також мають дуже чітку політичну позицію. Навіть коли подруги пишуть мені якісь коментарі, вони роблять це шведською або норвезькою,але не російською.
Про перекладацькі будні і мотивацію
За багато років перекладацька діяльність стала для мене природним станом. Я просто прокидаюсь і сідаю до роботи. Дуже рідко мені не хочеться працювати, і я такі моменти вловлюю. До прикладу, якщо після 5 горнятка кави мені починає здаватись “Щось я мало пила сьогодні кави..” — це знак. Пора йти провітритись. А не дай Боже мене зранку потягнуло мити посуд — то ще гірше!
Проте без мого чоловіка цієї сотні книжок не було би. Він якось поступово взяв на себе все господарство, готує, прибирає і т.д. Так він створив мені простір для роботи — і я вдячна йому за це..
Про те, як її знайшла книга “За стіною” Марлен Гаусгофер
У 1994 році я працювала в дитячому інтернаті. Старша серед нас була пані Ольга, з якою ми дуже потоваришували. Вона їздила до Мюнхена, а після свого приїзду завітала до нас і подарувала “За стіною” Гаусгофер Марлен. Тоді ця книга мені дуже сподобалась, проте згодом я її загубила і ніяк не могла знайти. І ось рівно два роки тому я помічаю її у себе на полиці. Вона весь час стояла до мене впритул. Видно, чекала свого часу. Я вірю у знаки і телепатичні зв’язки. І ця книга дала мені знак: переклади мене.
Чому їй така близька книга “За стіною” Гаусгофер Марлен.
Я рідко перечитую книги кілька разів, але цю вичитувала аж 5 разів. І зловила себе на думці, що роблю це її не заради правок, а щоб знову поринути у той світ. Вона стала для мене по-справжньому терапевтичною, хоча мої коліжанки як одна кажуть: вона ж психоделічна, важка, вона ж навіює смуток. Нічого подібного.
Велику частину цієї книги я перекладала в резиденції в Карпатах, і з вікон було видно стіну лісу, а за ним — гори і полонину. Я відразу уявила, як моя героїня там живе, у рідних Карпатах. І сама книга відразу добре мені лягла, адже тут не було властивих німецькій мові важких синтаксичних конструкцій.
Це ще одна причина, чому книжка про дівчину в ізоляції від людей, серед природи, така мені близька: я не інтроверт, але завжди хотіла жити на безлюдному острові. Зараз у нашому будинку нас живе четверо: я, чоловік, кішка і пес. Діти розлетілись і це — наш безлюдний острів, в якому мені дуже комфортно. Для себе після книги я зробила висновок: не страшна ізоляція, страшна самотність.
Ще багато хто хто не любить відкритого фіналу. Проте саме в цій книзі це дуже добре виписано: нізвідки почалось і нічим не закінчилось. У героїні просто скінчився олівець і папір, а життя триває далі. Як триває — ніхто не знає.
Про книжку “Ріка” Кетіля Бйорнстад
Інколи дуже корисно без друзів і родини поїхати у подорож. Я так поїхала у Осло, де знайшла всі адреси, названі у книзі і пройшлася всіма маршрутами, якими ходив головний герой Аксель. Це дуже допомогло потім у перекладі, робота йшла дуже живо. До того ж, автор пише дуже лаконічно і навіть рубано, тому технічно перекладати було неважко. Проте потрібно було зробити це з такою мелодикою, як було в оригіналі.
Але складнощі були. Хоч я 10 років відіграла на фортепіано, але ніяк не могла зрозуміти деякі технічні моменти гри на фортепіано: там високий тон, там бічна тема і т.д. Потрібно було шукати всю музику, про яку говорили в книзі, знайти кожне прізвище музикантів, перевірити. Це такі собі розкопки, які гальмують і дуже заважають при перекладі, але які я дуже люблю робити, аби часом не ляпнути дурниці.
Про труднощі роботи з книгою Лінн Ульман “Бентежні”
Цього року у Старому Леві вийде книжка норвезької письменниці Лінн Ульман “Бентежні”. Це одночасно і мемуари, і художня література, і репортаж, і щоденник про її стосунки з батьком, шведським режисером Інґмаром Берґманом. Тут ми дізнаємось, що незважаючи на те, що вона була його єдиною позашлюбною дитиною, вона до нього ставилась з теплотою, а до матері — прохолодно.
Спочатку цю книгу не хотіли брати у видавництві. Більше того, коли сама Лінн Ульман дізналась про український переклад, провела ціле розслідування і написала у видавництво: “Я не певна, що ця перекладачка зможе перекласти мою книгу”. Коли ж вона зрештою погодилась, то вислала англійський переклад своєї книги із приміткою, що англійський переклад для неї — еталонний. Але ж це нонсенс! Норвезька та англійська — германські мови з подібними граматичними конструкціями та навіть словами. Не треба добирати слова-відповідники та уклад думок. Фактично, це просто переписування з однієї германської мови на іншу. Переклад на українську — це зовсім інші слова, конструкції т.д., Ідентичний текст не вийде Мене це так обурило, що я навіть думала відмовитись. Проте таки взялась за роботу.
Про спілкування з авторами
Навіть якщо мені немає що запитати у автора, я просто хочу з ним познайомитись. І якось сталась дуже смішна історія з автором Томом Егеланом і його книгою “Брехня батьків”. Це величезна родинна сага, де багато нашарувань поколінь і часів — і все вигадане. А я свято вірила у правдивість цієї історії. А ще у мене “бзик”, що я маю бачити, про що я пишу. І от у цій книзі і разом за разом зустрічаю то рибу, вигляд якої я ніде не можу знайти; то місцевість у Греції, якої не існує, то острів, якого на світі немає; то ім’я батька головного героя, який виявляється невідомим мені нобелівським лауреатом з літератури. І от посилаю я автору величезний список цих уточнюючих питань, на що він присилає мені смайлик, який заливається сміхом, і коментує, мовляв “Я це все вигадав, такого не існує”. Ми все з’ясували, а потім у своєму блозі він написав пост про стосунки автора з перекладачем (зі мною), де подав список цих моїх запитань і по-доброму потішався з цього: наскільки ж реалістичну історію він написав, що перекладачка у неї повірила!
Про те, чому не пише свої книги
Я народилась у письменницькій родині, тому, звісно, намагалась теж писати. У дитинстві я писала індіанські повісті і змушувала їх слухати своїх двоюрідних братів. Потім у 9 класі я написала “геніальну” новелу, а тато прочитав і сказав: “Щоб стати письменницею, ти маєш перевершити мене. Але ти мене не перевершиш”. Це теж якось вплинуло, напевно. Проте я повністю виражаю себе в перекладах, адже перекладачі — це теж співавтори.
Про те, як стати добрим перекладачем
Я дуже довгий час начитувалась, що переймати потрібну лексику, зокрема, читала словники. Молоді українці-перекладачі думаю, що якщо вони є носіями української мови, то вони вже її знають. Проте вони знають тільки мову спілкування. Щоб стати добрим перекладачем, треба дотримуватись двох правил: вчити українську мову, читати словники; і не бути буквалістом, тобто перекладати сенси, а не слова.
Над чим працює зараз
Зараз у мене хвиля серйозних дорослих книжок, психологічно важких книжок. Зокрема, вже переклала третину продовження “До музики” та “Ріки”. До речі, нічим не гірша частина, ніж дві попередні.
Цікаві факти
- Мій особистий рекорд: 300 сторінок “За браком доказів” Тведт Кріс переклала за місяць. Але саму книгу не могли видати аж 2 роки!
- Я не читаю наперед детектив, який перекладаю. Чому? Бо перекладати буде нецікаво
- Моя любов шалена — норвезька ілюстраторка Ліза Айсато, обожнюю її роботи.
- Я не читаю свої переклади, коли вони вже вийшли друком. Просто боюся, що знайду моменти, які захочу відредагувати. До прикладу, свої старі книги я би зовсім інакше переклала. Бо якщо перекладач вчиться і розвивається, то він змінюється.
- Уві сні часто говорю німецькою
Підготувала Ірина Продан
Фото взято зі сторінки Видавництва Старого Лева – https://www.facebook.com/starlev