Наталя Іваничук: “Перекладати сенси, а не слова.”

23 вересня у книгарні-кав’ярні Видавництва Старого Лева відбулася зустріч з Наталею Іваничук — відомою українською перекладачкою, у добірку якої за 30 років роботи набралось вже більше 100 книг! Вона обожнює Скандинавію, тому переважно перекладає з норвезької, шведської, трохи менше — з німецької.

Зустріч модерувала письменниця Катерина Міхаліціна. Говорили про про мотивацію перекладача, про смішні (і не дуже) ситуації з авторами книжок, про самотність головної героїні “За стіною” Марлен Гаусгофер та складнощі перекладу “Ріки” Кетіля Бйорнстад , про майбутні переклади та ще трошки — про родину, батька та будні. Для вас ми обрали найцікавіші моменти розмови з відомою перекладачкою.

Як це, перекласти 100 книжок

Коли ми з чоловіком побудували наш будинок , ми стали біля нього, подивились один на одного, і відбувся такий діалок: “- Ну як? — Не знаю — Це я побудував?Я таке вмію?”. Ми не зрозуміли, як це сталось. Так і я не знаю, як я дійшла до сотої книжки. Насправді, їх ще більше, проте через війну з Росією я не враховую свої переклади з російської. Мої подруги-перекладачки з Росії також мають дуже чітку політичну позицію. Навіть коли подруги пишуть мені якісь коментарі, вони роблять це шведською або норвезькою,але не російською.

Про перекладацькі будні і мотивацію

За багато років перекладацька діяльність стала для мене природним станом. Я просто прокидаюсь і сідаю до роботи. Дуже рідко мені не хочеться працювати, і я такі моменти вловлюю. До прикладу, якщо після 5 горнятка кави мені починає здаватись “Щось я мало пила сьогодні кави..” — це знак. Пора йти провітритись. А не дай Боже мене зранку потягнуло мити посуд — то ще гірше!
Проте без мого чоловіка цієї сотні книжок не було би. Він якось поступово взяв на себе все господарство, готує, прибирає і т.д. Так він створив мені простір для роботи — і я вдячна йому за це..

Про те, як її знайшла книга “За стіною” Марлен Гаусгофер

У 1994 році я працювала в дитячому інтернаті. Старша серед нас була пані Ольга, з якою ми дуже потоваришували. Вона їздила до Мюнхена, а після свого приїзду завітала до нас і подарувала “За стіною” Гаусгофер Марлен. Тоді ця книга мені дуже сподобалась, проте згодом я її загубила і ніяк не могла знайти. І ось рівно два роки тому я помічаю її у себе на полиці. Вона весь час стояла до мене впритул. Видно, чекала свого часу. Я вірю у знаки і телепатичні зв’язки. І ця книга дала мені знак: переклади мене.

Чому їй така близька книга “За стіною” Гаусгофер Марлен.
Я рідко перечитую книги кілька разів, але цю вичитувала аж 5 разів. І зловила себе на думці, що роблю це її не заради правок, а щоб знову поринути у той світ. Вона стала для мене по-справжньому терапевтичною, хоча мої коліжанки як одна кажуть: вона ж психоделічна, важка, вона ж навіює смуток. Нічого подібного.

Велику частину цієї книги я перекладала в резиденції в Карпатах, і з вікон було видно стіну лісу, а за ним — гори і полонину. Я відразу уявила, як моя героїня там живе, у рідних Карпатах. І сама книга відразу добре мені лягла, адже тут не було властивих німецькій мові важких синтаксичних конструкцій.

Це ще одна причина, чому книжка про дівчину в ізоляції від людей, серед природи, така мені близька: я не інтроверт, але завжди хотіла жити на безлюдному острові. Зараз у нашому будинку нас живе четверо: я, чоловік, кішка і пес. Діти розлетілись і це — наш безлюдний острів, в якому мені дуже комфортно. Для себе після книги я зробила висновок: не страшна ізоляція, страшна самотність.

Ще багато хто хто не любить відкритого фіналу. Проте саме в цій книзі це дуже добре виписано: нізвідки почалось і нічим не закінчилось. У героїні просто скінчився олівець і папір, а життя триває далі. Як триває — ніхто не знає.

Про книжку “Ріка” Кетіля Бйорнстад

Інколи дуже корисно без друзів і родини поїхати у подорож. Я так поїхала у Осло, де знайшла всі адреси, названі у книзі і пройшлася всіма маршрутами, якими ходив головний герой Аксель. Це дуже допомогло потім у перекладі, робота йшла дуже живо. До того ж, автор пише дуже лаконічно і навіть рубано, тому технічно перекладати було неважко. Проте потрібно було зробити це з такою мелодикою, як було в оригіналі.

Але складнощі були. Хоч я 10 років відіграла на фортепіано, але ніяк не могла зрозуміти деякі технічні моменти гри на фортепіано: там високий тон, там бічна тема і т.д. Потрібно було шукати всю музику, про яку говорили в книзі, знайти кожне прізвище музикантів, перевірити. Це такі собі розкопки, які гальмують і дуже заважають при перекладі, але які я дуже люблю робити, аби часом не ляпнути дурниці.

Про труднощі роботи з книгою Лінн Ульман “Бентежні”

Цього року у Старому Леві вийде книжка норвезької письменниці Лінн Ульман “Бентежні”. Це одночасно і мемуари, і художня література, і репортаж, і щоденник про її стосунки з батьком, шведським режисером Інґмаром Берґманом. Тут ми дізнаємось, що незважаючи на те, що вона була його єдиною позашлюбною дитиною, вона до нього ставилась з теплотою, а до матері — прохолодно.

Спочатку цю книгу не хотіли брати у видавництві. Більше того, коли сама Лінн Ульман дізналась про український переклад, провела ціле розслідування і написала у видавництво: “Я не певна, що ця перекладачка зможе перекласти мою книгу”. Коли ж вона зрештою погодилась, то вислала англійський переклад своєї книги із приміткою, що англійський переклад для неї — еталонний. Але ж це нонсенс! Норвезька та англійська — германські мови з подібними граматичними конструкціями та навіть словами. Не треба добирати слова-відповідники та уклад думок. Фактично, це просто переписування з однієї германської мови на іншу. Переклад на українську — це зовсім інші слова, конструкції т.д., Ідентичний текст не вийде Мене це так обурило, що я навіть думала відмовитись. Проте таки взялась за роботу.

Про спілкування з авторами

Навіть якщо мені немає що запитати у автора, я просто хочу з ним познайомитись. І якось сталась дуже смішна історія з автором Томом Егеланом і його книгою “Брехня батьків”. Це величезна родинна сага, де багато нашарувань поколінь і часів — і все вигадане. А я свято вірила у правдивість цієї історії. А ще у мене “бзик”, що я маю бачити, про що я пишу. І от у цій книзі і разом за разом зустрічаю то рибу, вигляд якої я ніде не можу знайти; то місцевість у Греції, якої не існує, то острів, якого на світі немає; то ім’я батька головного героя, який виявляється невідомим мені нобелівським лауреатом з літератури. І от посилаю я автору величезний список цих уточнюючих питань, на що він присилає мені смайлик, який заливається сміхом, і коментує, мовляв “Я це все вигадав, такого не існує”. Ми все з’ясували, а потім у своєму блозі він написав пост про стосунки автора з перекладачем (зі мною), де подав список цих моїх запитань і по-доброму потішався з цього: наскільки ж реалістичну історію він написав, що перекладачка у неї повірила!

Про те, чому не пише свої книги

Я народилась у письменницькій родині, тому, звісно, намагалась теж писати. У дитинстві я писала індіанські повісті і змушувала їх слухати своїх двоюрідних братів. Потім у 9 класі я написала “геніальну” новелу, а тато прочитав і сказав: “Щоб стати письменницею, ти маєш перевершити мене. Але ти мене не перевершиш”. Це теж якось вплинуло, напевно. Проте я повністю виражаю себе в перекладах, адже перекладачі — це теж співавтори.

Про те, як стати добрим перекладачем

Я дуже довгий час начитувалась, що переймати потрібну лексику, зокрема, читала словники. Молоді українці-перекладачі думаю, що якщо вони є носіями української мови, то вони вже її знають. Проте вони знають тільки мову спілкування. Щоб стати добрим перекладачем, треба дотримуватись двох правил: вчити українську мову, читати словники; і не бути буквалістом, тобто перекладати сенси, а не слова.

Над чим працює зараз

Зараз у мене хвиля серйозних дорослих книжок, психологічно важких книжок. Зокрема, вже переклала третину продовження “До музики” та “Ріки”. До речі, нічим не гірша частина, ніж дві попередні.

Цікаві факти

Мій особистий рекорд: 300 сторінок “За браком доказів” Тведт Кріс переклала за місяць. Але саму книгу не могли видати аж 2 роки!
Я не читаю наперед детектив, який перекладаю. Чому? Бо перекладати буде нецікаво
Моя любов шалена — норвезька ілюстраторка Ліза Айсато, обожнюю її роботи.
Я не читаю свої переклади, коли вони вже вийшли друком. Просто боюся, що знайду моменти, які захочу відредагувати. До прикладу, свої старі книги я би зовсім інакше переклала. Бо якщо перекладач вчиться і розвивається, то він змінюється.
Уві сні часто говорю німецькою

Підготувала Ірина Продан

Фото взято зі сторінки Видавництва Старого Лева – https://www.facebook.com/starlev