ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Вона часто блукала порожніми вулицями міста. Вона любила теплі ранки і дуже не любила холод. Бо як-тільки позначка на термометрі сягає нижче десяти градусів тепла, то звідкись з’являється натовп сумних людей з парасольками в руках. Але це ж Львів. Погоду тут не вгадаєш, жоден синоптик тут не допоможе. Проте дощ тут особливий, інший. Він не лякає місцевих і не «наганяє» депресію. А навпаки, став звичайним буденним явищем.
Вона любила Львів. Особливо, Площу Ринок. Можливо, скажете, що це банально, але де, як не тут, можна побачити таку кількість туристів? Вони – скрізь. І неважливо, яка пора року (чи то зима, коли в -4 на кожному кроці продають гарячий глінтвейн, чи літо, коли «живі фігури» закликають сфотографуватися), або ж який час доби (повірте, о третій ночі тут теж не тихо). Так шумно було завжди, адже колись це місце було звичайним ринком, куди з’їжджалися торговці з різних куточків світу.
Вона любила Львів. І ці химерні різнокольорові будиночки навколо, різні за розміром, кольором та розташуванням. Кожен з них – значна пам’ятка архітектури, адже дійшли до нашого часу ще з XVIII-XXI ст., хоч і не зовсім у такому вигляді.
Вона любила Львів. І чотири фонтани на Площі Ринок. Зараз це просто гарні пам’ятники античних богів (Нептуна, Амфітрити, Діани і Адоніса), біля яких збираються школярі на екскурсії і сидять закохані пари. Ще у 1467 році це були не просто фонтани, а криниці, де торговці мили свої овочі і фрукти на продаж.
Вона любила Львів. І каву. Хоча, поки не переїхала сюди з маленького містечка, ненавиділа її. Що це місто робить з нею? Маніпулює її смаками: що терпіти не могла – зараз обожнює.
Вона любила Львів. І людей, яких він їй подарував. Щирих, справжніх. Людей без масок і фальші.
Вона любила Львів. За музику і музикантів. Хотіла вийти заміж за якогось вуличного співака, та поки тільки слухає і зачаровується його ніжним голосом.
Вона любила Львів. І всі можливості, які він їй дарує.
Вона любила Львів. Бо саме тут могла бути божевільнішою, ніж є насправді. Тут могла виходити за межі свого внутрішнього «Я» і творити щось надзвичайне.
Вона любила Львів. І час від часу перевтілювати у маленьку дитину. Бігати вночі на Високий замок, шукаючи пригод.
Вона любила Львів. І фотографувати. Світлини величної архітектури, сходи та заходи Сонця з дев’ятого поверху гуртожитку на Личаківській…
Вона досі часто блукає порожніми вулицями міста. Досі обожнює ранки, але ненавидить холод. Вона досі любить Львів. Всього й повністю. В усіх деталях. Зі всіма плюсами та мінусами. І пробачає йому усе: від проблем з транспортом взимку до сильної зливи влітку. Бо занадто сильно любить.
Текст та фото: Анастасія Мигидюк