ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Тема сатанізму у сучасному українському суспільстві та, зокрема, її висвітлення ЗМІ є недослідженою та маловивченою. Причиною цього є різко негативне та упереджене ставлення соціуму до цього релігійно-філософського вчення, що призводить до його однозначного і беззаперечного засуду, а отже, і до небажання аналізувати багато стереотипів та міфів, що існують навколо нього. Зрештою, чимало людей по всьому світу навіть достеменно не знають, що таке сатанізм та якими є його атрибути, однак впевнено вішають його ярлики на сторонні речі, як-от рок-музика, субкультура готів, або ж фільми жахів, що породило чимало суспільних фобій, апофеозом яких стала сатанинська паніка в США у 80-их роках. Ми ж спробуємо розібратися у суті цього явища.
Під сатанізмом найчастіше розуміють вчення Антона Шандора ЛаВея та заснованої ним у 1966 році Церкви Сатани. Взявши за основу філософію Фрідріха Ніцше з його волею до влади та ідеєю надлюдини та окультизм Алістера Кроулі, ЛаВей створив нову доктрину, викладену у «Сатанинській біблії», яка апелювала до темних сторін людини. Зокрема, основою лавеївського сатанізму є радикальний індивідуалізм, мізантропія та відкидання будь-яких колективних цінностей, зневага до так званого «стада», заперечення традиційних християнських постулатів, як-от скромність, милосердя і смиренність, та заміна їх «законом відплати» і тваринними інстинктами.
Загалом, в класичному сатанізмі будь-які релігії трактуються як спосіб керування людством і заперечується існування персоніфікованого Бога. В Сатану сатаністи, як би це дивно не звучало, так само не вірять, і даний персонаж для них є всього лиш уособленням злого начала в душі людини, чим вони йменують всі «тваринні», плотські потяги, для пробудження яких проводять так звані «чорні меси» – пародії на християнські богослужіння, які містять в собі також сексуальні оргії. Загалом, послідовники ЛаВея терпимо ставляться до різних форм сексуальності, за винятком педофілії та зоофілії, адже жорстоке ставлення до тварин та дітей вони відносять до свого списку «десяти сатанинських гріхів», куди також входять неосвіченість, конформізм, самообман, відсутність естетичного начала та втручання у чуже життя. Себто, сатаністи не займаються актами насильства, які їм часто приписують, і не приносять людей та тварин у жертви, а вбивство вважається допустимим лише як помста або усунення важливої перешкоди, що, однак, нечасто трапляється. Варто зазначити, що хоч і Церква Сатани себе позиціює як атеїстичну інституцію і чимало людей до неї долучилися з метою радше шокувати суспільство, як-от рок-музикант Мерилін Менсон, все ж у ній є ієрархія, поділ на рядових членів та жерців, які проводять магічні обряди, використовують окультні символи, такі як пентаграма, перевернутий хрест та число «666» (хоча, найчастіше з метою епатажу) та цікавляться демонологією, тому їх вчення можна також трактувати як пантеїстичне.
Близькими до Церкви Сатани за ідеологією є також такі релігійні організації як Храм Сета (з уклоном в єгипетську міфологію), Перша сатанинська церква та Сатанинський храм (цілком атеїстична спільнота). Сатаністи в Україні не представлені ніякою організацією й існують або невеликими приватними групами або індивідуально, вивчаючи праці теоретиків сатанізму.
Проте, існує також таке явище як дияволопоклонництво, хоча його прихильники часто себе називають теїстичними або сатаністами. По суті, це щось на кшталт релігії, своєрідний радикальний антипод християнства, в якому Сатані та демонам поклоняються як божествам і культивується зло, гріхи та все, що в християнстві є забороненим, при чому в значно більшій мірі, ніж у справжньому сатанізмі. Можна навіть сказати, що чи не в усіх своїх атрибутах та обрядах представники цієї течії намагаються пародіювати християнство. Саме дияволопоклонники здійснюють сумнозвісні криваві жертвоприношення та акти вандалізму на цвинтарях, які часто висвітлюються в ЗМІ. Вони не мають єдиної чіткої традиції, а сама їх діяльність здійснюється у невеликих групах, найчастіше незареєстрованих, які зазвичай виводять своє походження від окультистів Середньовіччя. В Україні та Росії це явище існує у вигляді чорнокнижництва, прихильники якого поклоняються так званому «бісівському пантеону», займаються чорною магією, малюванням «бісівських ікон», так само, як і сатаністи, проводять «чорні меси» із значно жорсткішими оргіями та з «чорними молитвами», при чому в усіх їх обрядах чітко видно пародію на християнство.
Окрім того, деяку спорідненість зі сатанізмом та дияволопоклонництвом мають окремі неоязичницькі культи (поклоніння темним богам). Сатаністами також часто себе називають представники молодіжних субкультур, які цікавляться зовнішніми атрибутами цієї течії, сатанинські та дияволопоклонницькі мотиви є основою творчості багатьох блек-метал-гуртів (в Україні це такі формації як «Lamia Culta», «Lucifugum» «Лютомысл» «Semargl» та «Aeternus Prophet»), чорнокнижником себе вважає учасник «Битви екстрасенсів» Андрій Сатаненко.
Згідно з Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», ні сатанізм, ні чорнокнижництво в Україні не є забороненими. Більше того, у вересні 2014 року у селі Покровське на Черкащині була зареєстрована релігійна громада «Божичі», основою віровчення якої є чорнокнижництво. Щоправда, мешканці села були вкрай незадоволені наявністю в ньому «сатанинського» храму та обрядами і святкуваннями, які проводив голова громади, окультист Сергій Небога, тому спершу за допомогою Черкаської облдержадміністрації подала позов до Черкаського окружного адміністративного суду про скасування державної реєстрації громади, а згодом, не чекаючи на рішення, спалили храм, після чого про цю громаду більше не було чути нічого, хоча, згідно з інформацією з офіційного сайту Небоги, вона досі існує.
Про ці події тоді писали чи не всі ЗМІ, при чому з помітно упередженим ставленням до «Божичів». В принципі, тут нема нічого дивного, адже релігійна спільнота, яка не просто займається богохульством та чорною магією, а й використовує у своїх обрядах людський череп та мотузку, за допомогою якої здійснилося самогубство, справді викликає підозру у вчиненні людських жертвоприношень або інших правопорушень. Зрештою, кожного місяця у стрічці новин з’являються дописи про ритуальні вбивства: «Сатанисти принесли в жертву матір шістьох дітей» («Відомості.UA»), «На Одещині іноземці-сатаністи вбили та спалили людину під час ритуалу» («Еспресо»), «На лаву підсудних сіли сатаністи-людожери, які скоїли ритуальне вбивство («Експрес»), «Вбити свого товариша сатаністи з Рахова запланували 5 років тому» («Закарпаття online»). Ці новини описують переважно реальні випадки, які час від часу стаються в різних містах, однак в усіх з них ці злочини приписані сатаністам, при тому що вони скоєні або свідомими дияволопоклонниками та чорнокнижниками, або психічно хворими людьми, що симпатизують цим вченням. До слова, нема жодної публікації, в якій би винуватцями ритуальних вбивств та вандалізму були названі саме дияволопоклонники, а чорнокнижництво згадується переважно в контексті історії, літератури та фольклору. З іншого боку, деякі медіа все ж намагалися розібратися в цій проблемі, зокрема, в 2008 році ТСН зробило сюжет під назвою «Де ховаються українські сатаністи?», в якому доволі детально розказали про цю проблему, однак не змогли провести межі між дияволопоклонництвом та сатанізмом.
Більш якісні матеріали на цю тему з’явилися на ресурсах “Ozone», та «Medium.com», в яких ця межа вказана чітко. Та все ж, їх недостатньо щоб навчити суспільство розрізняти філософську течію від деструктивних сект. Більше того, в ЗМІ нерідко з’являються коментарі, в яких слово «сатанізм» вживається як лайка, для позначення якогось негативного явища. Таке вживання цього поняття має історичний характер і є звичним в усній мові, проте воно може сприйматися також як прояв дискримінації сатаністів. Зрештою, усе це приписування їм злочинів дияволопоклонників і є прямою дискримінацією та розпалюванням релігійної ворожнечі, і це при тому, що справжні сатаністи загрозу для суспільства не становлять, однак змушені змиритися зі стигматизацією та загальним несприйняттям через неосвіченість українських громадян.
Зрештою, сатанізм ЛаВея з його індивідуалізмом, відкиданням будь-яких догматів та антропоцентризмом і є основою філософії сучасного ліберального суспільства, тому якщо критика цього вчення з боку християнства та християнських медіа є цілком логічною, то боротьба зі сатанізмом сучасних демократичних ЗМІ виглядає як мінімум абсурдною. І незаконною, до того ж..
Автор: Michael Sokulsky
Фото з Інтернету