Як Януш Корчак був святим Миколаєм

Вже зовсім незабаром зимові свята. У ці тремтливо-дощові із танцюючими краплями смутку дні пізньої осені так хочеться хоча б тьмяних променів світла і тепла. Знайти каганець можна біля люмінесцентних ламп фільмів, чи книжок, але і ця розрада буде не безкінечною.

Коли мені сумно і здається, що життя геть позбавлене барв, я згадую про Януша Корчака. Варто лише подивитися на його фотографію. Видовжене лице, чимось схоже на лики з портретів Ель Греко. Мілкі риси обличчя, округлі з тонкою оправою окуляри. І очі. У них бринить легкий смуток і водночас промінчики душевного тепла, вишуканої іронічності і доброти.

У часи студентства Януш Корчак вів подвійне життя. З одного боку він вперто студіював медицину, а з іншого часто зникав у найбідніших кварталах свого міста. Згодом ці «благодійні експедиції» прозаїк опише у майже автобіографічному романі «Дитя салону»:

«А тягне Янека (головного героя, прототипа самого автора) у ці нетрі через дітей, покинутих без нагляду. Він часто знаходить їх у тіні будинків. «Їх бліда шкіра була як листок тонкого пергаменту, натягнутого на сухі кістки». Під мостами він наділяє їх солодощами і ліками, навіюючи, як він сподівається, віру у людську доброту. Він відвідує їхні вбогі оселі, розповідає казки, вчить їх читати». («Король дітей. Життя і смерть Януша Корчака» Ліфтон Бетті Джин)

    Саме благодійність радикально змінить світогляд Янека:

«Напередодні Різдва, переодягнений святим Миколаєм, Янек обходить кімнати бідного будинку і роздає подарунки дітям – м’ячик, яблуко, свічки. Він вішає хрестик на шию рудого хлопчака. Той зовсім сам сидів у темряві. Коли малюк питає, чи насправді він святий, Янек відповідає «так», вражений тим, чому таке питання поставила саме дитина.

  У цей момент Янек усвідомлює, що змінився, що «нові невидимі сили» вливаються у нього, щоби «освітити» йому шлях. Із зосередженого на собі письменника, який збирає матеріал для книги, він перетворюється на людину, перейняту духовною вірою, відповідального за ближніх своїх». («Король дітей. Життя і смерть Януша Корчака» Ліфтон Бетті Джин)

Тепер важко дізнатися, чи був у житті Януша Корчака схожий епізод. Однак можна з очевидністю стверджувати, що саме у активній благодійності письменник шукав розради від важкого власного життя. Разюча самотність, поганий матеріальний стан, постійна загроза божевілля (батько Корчака був душевнохворим) – все це не спиняло прозаїка, лікаря і педагога. Вже згодом із точкового волонтера, Януш Корчак перетвориться на керівника сирітського притулку із новаторською педагогічною системою. Акцентуватиме він на свободі особистості, на дитячому самоврядуванні, толерантності. Ці речі на зорі Другої світової війни здаватимуться абсурдом. Але саме вони будуть промінцем здорового глузду і людяності серед мороку Голокосту, розстрілів, мільйонних смертей військових і мирного населення.

Я чомусь думаю, що Януш Корчак ніколи не сумував восени. Просто не мав достатньо часу та й сил. У нього не було власних дітей, але «своїми» він вважав усіх сиріт. У нього не було затишної оселі, але була кімната у притулку. У нього був шанс вижити у вихорі Другої світової, але він обрав смерть разом із своїми дітьми.

 «Ми не даємо вам Бога, оскільки кожен з нам має знайти його у своїй душі, не даємо Батьківщини, бо ви повинні знайти її працею свого серця і розуму. Не даємо любові до людини, бо немає любові без прощення, а прощення є тяжка робота, і кожен має взяти її на себе. Ми даємо вам одне, даємо прагнення до кращого життя (тугу за кращим життям), якого немає, але котре колись буде, до життя по правді і справедливості. І можливо, це прагнення приведе Вас до Бога, Батьківщини і любові». Януш Корчак «Прощання» 1919

Автор: Оксана Бабенко

Фото з Інтернету