Ліки для душі від Тулуз-Лотрека

Коли вам сумно на серці, хочеться кричати, навіть, трощити все навкруги – зупиніться. Є чудові ліки від такого стану – це мистецтво. Переведіть подих, подумайте, як опанувати свій гнів? Можливо ви чудово співаєте чи танцюєте, вмієте малювати чи ліпити, шити чи вишивати, майструвати чи писати, неважливо! Головне – перетворити негатив у щось створене власноруч. Це  дасть змогу зробити ваш розпач чимось істотним, таким, що можна осягнути. Цей метод в психології називають «сублімація» (за Фрейдом), коли людина власні невдачі втілює у шедевр у тій чи іншій сфері мистецтва.  Талановиті особистості, у стовідсотковому значенні цього слова, повністю відповідають поняттю сублімації.

    Так, французький художник Анрі де Тулуз-Лотрек, завдяки живопису лікував зранену – фізичною вадою, насмішками батька, осудом оточення –  душу. Можна тривалий час перераховувати всі випробування, які випали на долю цього генія.

   Все почалося із початку. Народившись, 24 листопада 1864 року, у шлюбі двоюрідних брата та сестри, маленький Анрі отримав у спадок страшну генетичну хворобу кісток. Зріст художника у зрілому віці сягав трохи більше 150 сантиметрів. Тяжка хвороба потягла за собою низку комплексів та інших проблем зі здоров’ям. 

Порятунком для Тулуз-Лотрека стає мистецтво. На малюнках всі тварини, немов оживають. Особливо коні, створені дитячою рукою, зараз цієї хвилини, наче, вирвуться з паперу та полетять, мов вітер. Цікавим для малого Анрі також було заняття зображувати рідних у шаржах чи карикатурах. Дитячі малюнки з часом переростуть у пристрасть всього життя, стануть його сенсом.

   Доля забираючи, обов’язково дарує щось натомість. Важливе питання: чи рівнозначне це «щось» за своєю ціною?

   Завдяки ексцентричному характеру, тогочасна французька еліта не прийняла генія. Якщо ти поводиш себе у розрізі з загальноприйнятими нормами поведінки – ти не заслуговуєш на увагу. Якщо до того ти ще й каліка, хоч і походиш зі старого аристократичного роду – отримуй осуд, частіше – мовчазну поблажливість.

   Така сильна особистість як Тулуз-Лотрек, не міг змиритись з цим. Вважаєте мене аморальним, то я напиватимусь до безпам’яті, говоритиму все що про вас думаю. Що мало? Я оселюся в будинку розпусти, зведу тісну дружбу з танцівницями нічного Монмартру та куртизанками. Буду дотепно, часто зі злістю, кепкувати над собою та вами, з викликом сміючись у вічі власного фатуму.

   Зневіра, а найголовніше розпач від того, що ти не такий як всі, ніколи не зможеш побігти, скакати галопом на коні, танцювати – все перетворюється на твори мистецтва.

   Картини передають гіркий присмак свого творця. Якщо модель мала якісь незначні тілесні недоліки, наприклад великий ніс чи рот, то ця деталь на картині Тулуз-Лотрека ще більша, грамотно підкреслена мовою живопису. Танцівниця має гнітючий вираз обличчя, балерина – худі, синюваті, на вигляд хворобливі ноги, куртизанка – не привабливе гладке тіло. Але дивлячись на картину ви точно відчуєте титанічну працю художника, якої докладено, щоб передати на полотні душевний стан моделі. Так, з  іронією та сарказмом, проте правдиво.

   На полотнах переважають фіолетові, сині, чорні, ржаві тони. Якесь магічне їх домінування одразу пригнічує, викликає меланхолію, проте погляд відвести неможливо. Щось невловиме полонить увагу та думки.  Не розумієш, як можна так зобразити, ні не людину, а її внутрішній світ.  Нутро, те що непокоїть в цю хвилину, те що виснажує. Відповідь лежить на поверхні – Тулуз-Лотрек володів даром бачити людське єство.

   Звичайно, людина за своєю природою, не помічає своїх недоліків. Хіба, замовляючи портрет, ви хочете бачити себе у дещо саркастичному світлі? Тулуз-Лотрек не зважає на це. Своїми роботами наче промовляє, я покажу як ви виглядаєте насправді, та не лише зовні. Полотна художника чудово доводять, що всі ми не ідеальні, лише кожен по своєму.

   Тулуз-Лотрек часто зображував жінок, досить проникливо. Незважаючи на хворобу, йому не бракувало уваги прекрасної половини людства. Його рука могла показати всю виснаженість балерини, приреченість куртизанки, сум в очах клоунеси … від чого в дану хвилину, ні секунду страждає жіноча душа.

   Художник мав велику кількість друзів. Їх коло варіюється від художників, поетів до аморальних суб’єктів, що розділяли потяг Лотрека до пияцтва. Проте, свідомість тих та інших він  полонив одразу, умів бути цікавим другом, співбесідником, завжди дотепним та влучним. Найкращим другом до кінця днів залишався Моріс Жуаян з яким він навчався у ліцеї. Жуаян доклав чимало зусиль до публічного визнання таланту Лотрека.

   Як і всіх величних людей, Анрі де Тулуз-Лотрека «зрозуміли» після смерті. Почали дорого продаватися картини, детальніше вивчати техніку виконання полотен, літографій, афіш. Так, жанр звичайної рекламної афіші, Тулуз-Лотрек перевів у ранг справжнього мистецтва зі змістовним наповненням та вражаючими кольоровими рішеннями. Але що тут дивуватися? Як то кажуть: «Талановиті люди – талановиті у всьому».

   Маючи такий великий дар Анрі де Тулуз-Лотрек, поспішав жити, наче боявся, що чогось не встигне. Творив днями та ночами, чергуючи працю з шаленими гулянками та пияцтвом. Він, мов та свічка, горів. Все робити на максимум, не жалкуючи себе. Звичайно, довго витримати заданий ритм, фізично нездоровий організм не зміг.

   У 36-ти річному віці художник помирає, залишивши по собі величезний культурний спадок. Безумовно, заслуговує на увагу, приклад його життя – я вперто йду своєю стежкою, творю… Так, я не такий як всі, та я особливий! Мабуть, це найважливіше послання, яке залишив для нащадків граф Анрі Марі Раймон де Тулуз-Лотрек.

 

Автор: Наталія Кулик

Фото з Інтернету