Два виміри митця

У Полтавському краєзнавчому музеї триває унікальна виставка присвячена 90-річчю відомої килимарниці, вишивальниці Надії Бабенко, яка вже відійшла у вічність, але залишилася назавжди у серцях краян. Килим цієї мисткині прикрашає Блакитну залу ООН у Нью-Йорку, особливий авторський стиль художниці знають у всіх куточках світу. Однак, представлена виставка розкриває постать Надії Бабенко у творчому та особистісному аспектах. Завдяки цьому, глядачі можуть зазирнути за лаштунки творчості  Надії Несторівни, а також погортати сторінки родинного життя художниці. Окрім того, є нагода доторкнутися  до старовинних раритетів минулої епохи, які є частиною загальної експозиції. Наприклад, дерев’яна прядка – на якій випряли тисячі ниток – які згодом вплелися у барвисті, автентичні килими, гребінь на якому скубли вовну, гребінка, якою прибивали нитки  в пітканні та інші.

Директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського  Олександр Супруненко зазначив:

«У цій виставці Надія Бабенко – це людина, майстер, митець, що репрезентувала культурне розмаїття нашої області.  І дуже добре, що, син Надії Бабенко, Олександр представив  у цих залах і її творчий доробок, і особисті речі – тому ця експозиція сприймається глядачами дуже позитивно».

У виставку ввійшли більше ста експонатів. Це килими з рослинними та геометричними орнаментами, вишивані рушники, а також ескізи – одні з найцінніших артефактів творчості Надії Бабенко. Адже до ескізів насамперед торкнулася рука митця, тут зафіксований стан душі.Вже згодом, за цими графічними зображеннями, килимарниці на фабриці ткали численні килими, а також вишивали рушники. Адже найважче – це створити малюнок:

 «Мама починала власну творчість з  класичних орнаментальних килимів. Ці візерунки побутували на Полтавщині з давніх-давен.  Але згодом, їй вдалося поєднати народну традицію з авторським стилем. Саме тому, її почерк впізнаваний і самобутній. Цікаво, що сюжети миттєво з’являлися у фантазії автора. Вона просто схилялася над малюнком, і ось вже з під руки маестро виринали диво-птахи, символічні рослини, зодвічне, і таке притаманне полтавському краю, Древо життя. Одного разу, на своєму городі мама побачила, як капуста за ніч вкрилася інеєм.. Вже до вечора художниця втілила цей образ в ескізі килима «Паморозь» – розповів син килимарниці, який продовжує творчу династію, Олександр Бабенко.

Ще за життя Надію Бабенко нагородили почесною державною відзнакою –  Національною премією ім. Т. Г. Шевченка. Але художниця завжди залишалася скромною і простою людиною.

Вона жила у звичайній сільській хатині, викладала у художньо-промисловому училищі, працювала на Решетилівській фабриці художніх виробів імені Клари Цеткін. Крім того, вона постійно «розривалася» між обов’язками на роботі та повсякденними домашніми клопотами. Адже  вдома на неї чекало двоє дітей, а у дворі –  свійські тварини та город. Якщо вдень на малювання залишалося не так багато часу, то працювала вночі. Сьогодні експерти дивуються – як Надії Несторівні вдалося залишити по собі такий колосальний творчий спадок. ЇЇ рідні дають дуже просту відповідь – Надія Бабенко жила практично без вихідних і відпочинку: постійно у вирі натхнення та невтомної праці.

Додам, що виставка у Краєзнавчому музеї триватиме до 1 березня, тож всі охочі ще мають час її відвідати.

Автор: Оксана Бабенко

 Фото Юлії Бардиної