Житомир – моя маленька незалежність

Кажуть кожне місто має своє слово, як і кожна людина. Яким словом ви могли б описати Львів? А Житомир? Яким словом Ви б описали себе?

Цієї весни я вперше відвідала це місто. Яким словом я опишу Житомир? Це слово «простір». Чому? Про це згодом.

Як багато ваших друзі на запитання «Що ти любиш робити?» відповідають «Подорожувати!»? Думаю, що більшість, я сама так говорю. А як багато з них дійсно подорожує? А ви? З цього й почалась моя подорож до «міста простору». Я завжди говорила як люблю подорожі, які країни я хочу відвідати, що обов’язково побачити і зробити… та от тільки це все були слова без діла. Чого я чекала? Слушного моменту, друга, який поїде зі мною, достатньо грошей, візи, квитків.. Цей перелік можна продовжувати довго. Думаю вам знайомо це. Та якось повертаючись з Луцька у мене відбулась цікава розмова з одним чоловіком. Він постійно запитував чи була я на Говерлі, в Клевані в Тунелі кохання, чи гуляла я по Французькому бульварі в Одесі, чи бачила я мости в Ворохті, чи…чи…чи, їх було багато і все це була Україна, де не потрібно віз, перетину кордону, де є дивовижні, красиві міста і місця (повірте, знаю про що говорю, я була там). Саме тоді, дякую щиро тому чоловіку, я вирішила, що маю побувати в усіх містах своєї рідної країни. Отже, Житомир.

     Це   місто не одразу готове впустити тебе у своє життя. А навіть більше, ти маєш пройти певну перевірку, щоб воно привідкрило тобі занавісу своєї сцени. Я довго ходила вуличками намагаючись зрозуміти його, чим воно живе і дихає…  Чи вдалось мені це? В Італії є таке явище як країна в країні, я зараз говорю про San Marino, це маленька республіка з своєю Конституцією та порядками. Це місто не схоже на всі інші, є щось таке, що робить його особливим. Про Житомир я можу сказати те саме. Це неначе маленька країна у великій Україні. В повітрі міста відчувається незалежність, свобода і простір. Найголовніше це простір. Широкі, вільні вулички, де панує спокій і нотки таємничості, площі, де люди ідуть не поспішаючи, музей несхожий на інші, літак на який ніколи не запізнишся, парк у якому є все, величний міст, заради якого булла спланована моя поїздка.

Найбільше мене вразили люди. Як видумаєте, про що вони розмовляють? Якщо ви подумали що про політику, кризу і путіна, то змушена вас розчарувати. Вони розмовляють про домашні справи. За весь час перебування у цьому просторі я не почула розмову «Та ти, що не бачиш яка зараз важкаситуація?», «Тих депутатів усіх взяти й відправити в космос», «Путін….е, ну ви самі зрозуміли»…. Змушена визнати, що мене це вразило, адже у Львові я дуже часто чую і сама є учасником таких розмов. У нас стало звичкою  постійно обговорювати те, що відбувається, а там люди по-справжньому живуть… вони щирі і так само незалежні, як і їхнє місто. Чи можливо кожен сам за себе? Не знаю.

        Коли шукала музей імені Корольова, я просила перехожих показати мені дорогу і вони радо погоджувались, одна пані встигла мені розповісти історію свого життя, де подорожувала, де була. А коли дізналась, що я вирішила об’їздити усю Україну так зраділа, неначе це вона, а не я подорожувати зібралась. Музей – це щось поза часом та уявою. Я не тільки астероїди і скафандр побачила, а ще музику космічну послухала, якась дивна вона, до речі. Але саме це місце зламало всі мої уявлення про музеї. Це одне з місць, яке має бути у списку «Imustseeit».

З музею я попрямувала в парк імені Юрія Гагаріна. Здавалось би парк як парк, та от тільки ви доходите до монументу, де є справжній літак, як мені пояснив друг, це ту-104 – перший радянський реактивний пасажирський літак, ви розумієте, що одними фото тут не обійдеться. Щастю моєму не було меж. Як дитина бігала по сходах туди сюди з думкою: «Ура! Літак, літак, я бачу літак». І я знаю про що ви подумали: «Дивна, літаків ніколи не бачила чи що?». В цей момент було байдуже бачила я раніше літаки чи ні, це була історія до якої мені вдалось доторкнутись. Але найцікавіше трапилось далі.

Міст – це велич і краса Житомира, як на мене. Цей підвісний міст манить до себе. І навіть зараз, я пишу статтю, згадую про панорами річки, ліхтарі на мості, вітер і я хочу туди знову і знову. Просто стояти, дивитись в далечінь і ні про що не думати… Це дійсно красиве місце.

Мені не передати ці відчуття словами, навіть якщо дуже старатимусь. Я можу довго описувати враження, емоції. Детально описати вулиці, архітектуру, площі, річку і цей величний міст. Але краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому хочу побажати вам не боятись і не чекати слушного часу, досліджуйте Україну, вивчайте її, насолоджуйтесь нею! Подорожуйте, воно цього варте!

Автор: Анна Іжик

Фото надані автором публікації