ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Ексклюзивне інтерв.ю з відомим львівським режисером Олексієм Кравчуком напередодні прем.єри злободенної вистави «Героям Слава». Розмова про роль жінки у війні, мету театру і пошук миру серед внутрішніх конфліктів.
–Розкажіть, будь ласка про цю виставу «Слава Героям», наскільки я розумію сама вистава дуже проблемна. Бо у центрі сюжету воїн УПА і Герой радянської армії, які потрапляють в обмежений простір.
– Ну в принципі безвихідних ситуацій не буває. А є такі проблемні ситуації, де ми скоріше хочемо розглядати не як проблему, а як досвід. І головний герой у нас не воїн ОУН УПА, і не воїн радянської армії. А це жінка. Бо так якщо провести паралель, і театр завжди має «чіпляти» актуальні теми. І мені здається, що коли війна, то в першу чергу страждає саме жінка. Бо на ній будується все. Це мати, це дочка, це дружина. І коли жінка почувається у країні незахищеною. Бо це неможливість створити сім.ю. А відтак, неможливість дати освіту. Це неможливість розвитку культури. Бо війна – це безкультур.я завжди. І будь-яка ідеологія, яка не несе початків любові, поваги, то вона перетворює людину у монстра. Неважливо якої він армії. Це актуальність, яка дуже сильно хвилює нас всіх.
– Як виникла ідея створити таку виставу? Бо наскільки я знаю, театр імені Лесі Українки мав певні проблеми із трупою, і 1 вересня тут не розпочався новий театральний сезон.
– Я працюю в принципі у своєму театрі «І люди, і ляльки». І тут я запрошений режисер. І із задоволенням я працюю вже другу виставу із цією трупою. Власне ця п.єса теж того самого автора, якого я дуже люблю і поважаю, Павла Ар.є. І я дуже давно хотів цю п.єсу поставити. І ми її почали читати ще весною 2014 року у місті Луганськ. Це мала бути вистава кількох театрів. Але війна перебила всі наші плани. І безумовно є такі п.єси, які «за тобою ходять», або «ти за нею ходиш». І це один із тих матеріалів, який є неймовірно важливий. І коли прийшов новий директор у Львівський театр імені Лесі Українки, то втілити цю ідею стало цілком реально.
(Львівський театр імені Лесі Українки)
–Чи це буде певна модерна поставновка, чи Ви тримаєтесь у традиційному стилі?
– Це той етап, коли ми постійно шукаємо способи виразності змісту. Зміст має бути виразним. Зміст має бути відчуттєво-емоційно зрозумілим. Зміст має бути на сьогоднішній день болючим. Бо насправді (і я до себе це в першу чергу кажу) люди стали прагматичиними зараз. І через це ми багато не чуємо. І от ми шукаєм. Яка вона вийде по стилю я не можу сказати. Це пошук абсолютно всієї постановчої групи. Акторів, режисера, художника, звукоінженера. В нас чудовий художник зараз працює Олексій Хорошко. (саме Олексій Хорошко очолював Луганський театр у найважчі часи російської окупації)
– Є деякі люди, які вважають, що у час війни театр має дарувати суто естетичну насолоду. Так би мовити «мистецтво заради мистецтва». Але зараз театр піднімає багато соціальних проблем. Чи це правильно?
– Насправді театр, як і культура – це є продовження соціальної структури країни, міста. І це дуже важливо. І, на жаль, сьогодні це не виконується, бо на першу чергу ставляться економічні задачі, а не культурні задачі. Але коли ми первинною ставимо культурну задачу, то ми й розуміємо, яка має бути економіка. Ми тоді розуміємо, якщо я хочу намалювати полотно,то який мені треба буде холст, і скільки мені треба буде фарб. І я буду під це робити. На жаль, через певний політичний прагматизм, який є зараз в людях, сама структура не працює. І через це дуже багато є покарьожених речей в законодавстві культурному Треба поміняти точку погляду, і мистецтво робити пріоритетом. Саме на освіті, на мистецтві і медицині треба робити акцент.
– Василя Симоненка часто звинувачують у тому, що він писав надто простою мовою. Його поезія була доступна однаково і селянам і інтелігенції. Мова театру має бути метафоричною, чи більш доступною?
– Мені здається, що театр він має бути різним. Він може бути і метафоричним, і доступним. Він може бути просто доступним. Будь-яким. Бо кожна людина це цілий світ. І кожна людина бачить світ по своєму. І кожному своєму. Тому я думаю, що мають бути всі театри. І театр Лесі Українки, і театр Заньковецької, І театр Курбаса, і Люди і ляльки. І Клім, який зараз на жаль працює в Росії. І Троїцький Влад, який працює зараз в Києві. Це має бути багатобарв.я всього.
– Як Ви вважаєте, чи дасть ця вистава відповідь на ті складні питання внутрішніх конфліктів, які турбують зараз нашу державу?
– Я би хотів, щоб вона поставила питання. І щоб кожна людина, так само, як і я шукала свої відповіді. Ми не можемо нікого вчити жити. Але в гарно поставленому питанні вже є частина відповіді.
– На яку вікову аудиторію розраховуєте?
– На емоційно-інтелігентого глядача. Бо буває дитина прийде у вісім років, (наприклад, у нас на «Бабу» такі приходили, хоча ми ставимо плюс вісімнадцять) , а дитина виносить такі свої бачення, вона емоційно-інтелектуальна людина. А буває дорослий прийде, але у них свої упередження. І це нормально, глядач має право вибору.
Прем.єра трагікомедії «Слава Героям» відбудеться у Львівському драматичному театрі імені Лесі Українки 31 січня.
Розмовляла Оксана Бабенко
Фото з Інтернету