Змішана душа Напівлихого

“Натан – незвичайний підліток, він не вписується в жодну систему – ні в систему простих людей, ні в систему магів, до яких належить увесь його рід. Адже в ньому перемішалася кров матері, Білої відьми, і кров батька – найжорстокішого Чорного чаклуна. Він ЧБ, він Напівкодовий, той, на долю якого випадають жорстокі катування, ув’язнення в клітці, переслідування з боку Ради Білих чаклунів. Але він мусить звільнитися і втекти, щоб знайти свого батька і отримати три дари. Інакше він помре страшною смертю. Однак Ловці відстежують кожен його рух, і чи може він довіритися хоч комусь – брату, сестрі, чи принаймні дівчині, котру Натан кохає усім серцем…” (анотація з сайту Видавництва Старого Лева)

“Нема нічого доброго чи злого, це все існує тільки у думках”
Вільям Шекспір “Гамлет”

Якщо ви шукаєте казку, то вам не сюди. Це не світ Гаррі Поттера, хоча обидві авторки з Британії. Це не книжка про світле і гарне. У романі напрочуд детально описується весь той біль, який доводиться пережити головному персонажу. І не завжди цей біль тільки емоційний.

Цей роман про підлітка Натана, якому не пощастило народитися у світі, що поділений на Білих і Чорних відьом і відьмаків, першим (і поки що єдиним) Напівкровним. Напівкодовим. Але бути Білим у цьому світі – це не означає бути добрим, а Чорним – поганим. Натану доведеться шукати себе в цьому заплутаному, жорстокому світі, який не терпить непокори. Але зробити це йому буде надзвичайно складно. Тікаючи від Ради та її Ловців, Натан прагне отримати три дари від свого єдиного кровного дорослого родича – батька, найжорстокішого Чорного чаклуна Маркуса, адже його мати, Біла чаклунка, померла ще коли він був дитиною. У процесі хлопець шукає відповідь на питання “чого ж у ньому більше: білого чи чорного?”.

Роман чудово передає бачення подій очима головного героя. Цікавий стиль, проста і приємна мова. Обкладинка, до якої постійно хочеться торкатися, щоб відчути пальцями цю легку, немов оксамитову, поверхність. Роман підійде як підліткам, яким здається, що весь світ проти них, так і дорослішому поколінню, яке хоч і виросло на Гаррі Поттері, проте хоче чогось такого ж, але жорстокішо реальнішого. Також у тексті часто згадується “Один день Івана Денисовича” Солженіцина.

Автор: Кобзар Владлена