Місто, у яке можна закохатись

Вирушаючи у Прагу, я відразу знала, що мені це місто сподобається. Але я помилилась… Це місто не просто сподбалось, воно справді вразило. Тепер я знаю, як це закохуватись у міста з першого погляду=)
Передмістя Праги майже нічим не відрізняється від агломерацій інших великих єврорпейських міст. Парга немов зібрала у собі деякі риси відомих містечок. Тут можна зустріти точну витонченість Берліна, гармонійність архітектури та затишок Дрездена,гамір та романтику Парижа. Але, разом з тим, у Празі є щось ну таке…своє…неповторне, і не схоже ні на що раніше бачене у світах.

Розпочала своє знайомство з Прагою, проходячи повз Порохові ворота – грандіозну вежу 65-ти метри заввишки. А далі – безліч вуличок, неймовірних цікавих крамничок, будиночків з іменними знаками,затишних і не дуже кафешок, сувенірних прилавків, торгових рядів, бутіків, косметичних магазинів і море-море всякого.

Та найбільш вражаюче серед цього розмаїття – Староміська площа з старовинною Ратушою, і, беззаперечно, оригінальним астрономічним годинником. Загалом, Прага дуже затишне та тепле місто і це відчутно вже з перших кроків. Атмосфера наповнена чимось домашнім та рідним. Кожна людина у Празі може віднайти щось своє, те, що неодмінно припаде до душі.

Далі я розчиняюся у неймовірних вуличках і під звуки місцевих музик прямую до найвідомішого мосту старого міста, що зветься Карловим. Якщо хочете відчути романтику Праги, то ласкаво просимо – вам сюди. Але попереджаю, може бути трохи тісно, трішечки=)
Якщо подивитись вниз, бачиш могутню ріку Влтаву і чудові панорами. Береш фотоапарат і знімкуєш, фотографуєш безліч кадрів аж поки не сяде батарейка, добре, що хоч зарядне з собою прихопила.

А незабаром ніч…Зазвичай, вночі місто оживає, та у Празі напрочуд тихо…Групи туристів стомилися бродити по бруківці, а місцеві жителі зависають у пивних пабах, або попивають пиво вдома=)А нічна Прага – майже копія Парижа. Недарма кажуть, що Прага – другий Париж. Навіть є своя маленька ейфелова вежа – всього 63,5 метри заввишки.

А завтра на мене чекає найдовгоочікуваніше – Собор святого Віта. Будь-які слова будуть зайвими. Та й неможливо підібрати якісь слова, коли треба описати таку красу! Перед цією величчю варто тільки затамувати подих і ти вже не можеш зрушити з місця. Ось так би завжди дивитися з широко розплющеними очима на цей собор.

Та завжди хороше швидко закінчується. Ось і час вирушати додому, а попереду – далека дорога й нові спогади. Але я знаю,що повернуся сюди. Адже я кинула нашу українську монетку у ріку Влтаву і загадала своє не єдине бажання. Тут, на Карловому мості, у найкрасивішому місті Європи.

Автор: Аліна Харченко