У Львівському театрі імені Лесі Українки презентували раніше заборонену оперу Дмитра Шостаковича «Антиформалістичний райок, або Сталін був, Сталін є, Сталін буде?»
«Антиформалістичний райок…» постановка режисера і директора Львівського театру імені Лесі Українки Олексія Коломійцева. Поняття «райок», тобто пережиток минулого, недалекоглядність, партійний пафос є одним з головних образів вистави. Олексій Коломійцев зауважує: «Райок це дуже показова штука у нашому сучасному суспільстві і в історичному контексті. Це гальорка. Вона існувала і на жаль вона існує».
Окрім символічного «райка», головним героєм опери є кривавий тиран ХХ століття: Йосиф Сталін, який має у виставі завуальоване ім’я -Єдініцин. У літературну канву тексту майстерно вплетені справжні висловлювання партійних лідерів того часу та їх характерні мовні інтонації.
Незвичайними алегоріями вражає вистава. Символічними є образи балерини, яка уособлює естетичне «буржуазне» мистецтво і прибиральниці, представниці пролетаріату. Балерина, попри труднощі до останнього намагається танцювати на кришці роялю. Там мало місця, але все ж таки воно є. Десь посередині вистави «формалістичне, антинародне мистецтво» починають ганити партійні керівники. Чекісти розстрілюють партитуру з нотами «неправильної лезгінки». Тепер вже прибиральниця (*тобто заангажована селянка, робітниця, яка не має творчої підготовки) танцює балетні па, а справжня балерина замість простору для творчості отримує.. мітлу.
У цьому і полягає принцип соціалістичного реалізму – забрати у професіоналів змогу творити і віддати ниву мистецтва аматорам, які підтримують партійну лінію.
Вистава «Антиформалістичний райок, або Сталін був, Сталін є, Сталін буде?» в той же час не є суцільно трагічною. Опера швидше іронічна, адже попри жахливі сцени часто викликає сміх. Наприклад, белькотіння партійних лідерів, позолочений Сталін, дивна комуністка, яка з божевільним запалом співає надірваним голосом. Це вже не трагедія, а жорстока сатира, гіперболізований образ примітивізації тогочасного суспільства.
Історія має здатність повторюватися. Брудна пропаганда, агресія, пошук ворога стали звичним явищем у сучасному російському суспільстві. Напевно, саме тому вистава поставлена саме російською мовою. Ніби гірке нагадування вона знову і знову змушує нас, українців ХХІ століття, звертатися до досвіду минулого, коли окупант вже був на наших землях і намагався загарбати собі не лише матеріальні речі, але й високе мистецтво. За словами головного адміністратора театру імені Лесі Українки Ольги Довгань-Левицька найстрашнішим у часи Радянського Союзу була втрата індивідуальності, що власне і допомогло страшному диктатору Сталіну заволодіти свідомістю мільйонів людей. «Це таке попередження, що буде з нами, якщо ми будемо піддаватись на злочинні механізми впливу» – додає пані Ольга.
Автор: Оксана Бабенко
Фото з Інтернету