Рецензія-відгук на книжку «Аксіоми для нащадків»
Як багато українських вчених ви знаєте? Я, до недавнього часу, знала небагато. Але до рук мені потрапила невеличка книжка «Аксіоми для нащадків», яка добряче розширила мій світогляд. Сьогодні хочу поділитися своїми враженнями з вами.
Чому це важливо
Нашому народові дуже довго насаджували комплекс меншовартості та малоросійства. І мотивували це тим, що наша земля неродюча на великих науковців та вчених. Але насправді відомих українських винахідників дуже багато, але їхні здобутки привласнили собі інші країни. А українська нація не мала своєї держави, тому не змогла захистити власних світочів науки. На щастя, зі здобуттям незалежності ми потрохи відвойовуємо собі власну дослідницьку спадщину, розкидану по усьому світу. «Аксіоми для нащадків» – ще один крок до завершення цієї важливої справи.
Інший, не менш важливий аспект – це нариси про історії успіху українців. Знову таки, намагаємося відкинути стереотип про те, що наш народ – це вічні жертви та страждальці, знедолені, які постійно просять про допомогу, а самі ні на що не здатні. Тут «Аксіоми…» схожі на сучасний проект про успішних українців «The Ukrainians», але тільки про науковців та вчених минувшини.
Мене надихнув кожен нарис, кожна історія – це життєствердна історія перемоги людини над складними життєвими обставинами. Я зрозуміла, що мої проблеми – це зовсім не проблеми порівняно з тим, що довелося пережити героям нарисів. Наприклад, флорист Остап Волощак у гімназійні роки не мав грошей на підручники, тому позичав їх у друзів на канікулах і наперед вивчав увесь матеріал. І був при цьому найкращим учнем в класі.
Поради журналістам
Важливими «Аксіоми…» є ще й тому, що розповіді у них – зразки якісного нарису. У кожному з них є елементи сюжету, кожна оповідь розвивається динамічно та цікаво, її хочеться читати далі. Часто автори мислять образами, як поети, але у прозовому тексті. Дуже тішить багата мова, насичена різними художніми засобами. Тобто, читаючи книжку, можна не лише дізнатися багато нового, але й розширити власний словниковий запас. Характер людини автори часто розкривають за допомогою опису її життєвих перепитій. І це правильний хід, адже часто обставини визначають наші внутрішні риси. З прочитаних нарисів мені припали до душі кілька, на яких хочу зупинитися детальніше.
«З когорти фізиків»
Соромно зізнатися, але до прочитання цієї історії я нічого не знала про Василя Міліянчука – фізика-теоретика, дійсного члена НТШ. Мені ніколи про нього не розповідали, хоча саме він заклав основи сучасної фізичної науки у Львові. Його життєпис – це постійна боротьба, несприятливі умови для творчості, рух проти течії. Наприклад, він працював асистентом при Львівському університеті перший рік безкоштовно. От чого мені забракло, як, власне, в усіх нарисах – згадки про особисте життя. Це б перетворило серйозного науковця на звичайну людину – зі своїми особливостями та слабостями. Цікаво дізнатися, чи був Василь Степанович одруженим, чи мав дітей, яким був татом.
«Конструктор бойових ракет»
Перше, що впадає у вічі – дуже напружена і динамічна оповідь. Текст не відпускає тебе ні на хвилинку. Зараз дуже поширеною є думка, що з кожним роком темп життя неймовірно прискорюється. І, здається, що зараз ти живеш у ритмі «білка в колесі», а колись, наприклад, у 19 столітті, люди жили значно спокійніше. Але переконалася, що насиченість кожного твого дня залежить геть не від епохи, а від твоєї особистої волі діяти. От і Олександр Засядько прожив дуже яскраве і багате на різні події життя. Хорошим доповненням нарису є цитати з першоджерел, вони збагачують текст.
«Феномен Юрія Кондратюка»
Тут увагу привертає цікавий мальовничий початок – він наче вкидає нас у ту епоху, у той час. Ця історія вкотре доводить – можливо усе. Незважаючи на батьків, наявність чи відсутність вищої освіти – можна стати будь-ким. Справа лише за людиною та її бажанням. От, наприклад, Юрій Кондратюк – за 9 років він «без вищої освіти виріс від кочегара котельної цукрового заводу в Малій Висці до визнаного інженера-будівельника, відомого винахідника». Це людина, яка сама себе зробила. Без жодних стартових можливостей, без «кумівства» та жодного сприяння. Сучасній молоді варто брати з нього приклад.
«Український вчений світової слави»
В цьому нарисі про Івана Горбачевського, доктора медичних наук, найбільше зацікавлення викликають цитати науковця. У нього дуже колоритна мова, цілком відповідна його епосі, але дуже незвична для сучасного вуха. Чого лише варті слова: «хімія», «термінольогія», «фільольоги». От правду казала моя викладачка з української мови, Марія Григорівна Яцимірська, що «мова – це паспорт людини». І справді, оригінальні цитати ще глибше відкривають читачам вченого. Дуже доречним є опис зовнішності Горбачевського у кінці нарису, він допомагає візуалізувати у власній уяві постать науковця. Окрім того, вражає його шалена працьовитість. От прочитала нарис, і розумію, що не можна лінуватися, адже можу встигати ледь не у двічі більше.
«Дослідник карпатської флори»
Незважаючи на те, що уже згадуваний Остап Волощак жив у 19 столітті, його біографія – це зразок для сучасної молоді. Найперше він не погодився здобути професію годинникаря, яку обрали йому батьки, вирішив шукати власний шлях. Рано почав самостійне життя, часто переживав злигодні, але не здався і гідно пережив усі труднощі. Постає перед читачами справжнім відчайдухом, адже їде здобувати вищу освіту за кордон (мрія багатьох студентів нині). Окрім того, він не боїться почати життя «з чистого аркуша», коли розуміє, що йому не подобається здобута професія. І він знову вчиться за кордоном, але вже в іншому виші та на іншій спеціальності. Риса, яка мені особливо імпонує в Остапові Волощакові – відкидання авторитетів та «несотворення» собі кумирів. Написав критичну рецензію на книжку авторитетного польського флориста Запаловіча, не побоявся вступити у гостру полеміку.
«Аксіоми для нащадків» – це та збірка, яку варто прочитати усім тим, хто прагне більше дізнатися про забуту донедавна історію України та її визначних синів. А також стане в нагоді майбутнім акулам пера, які хочуть навчитися писати хороші нариси.
Авторка – Ірина Ладика