Людина людині… гадюка

У 1965 році серед радянської публіки здобув популярність фільм «Гадюка». Цю чорно-білу стрічку знімали на кіностудії Довженка та частково – у Чернівцях. Основою фільму стала однойменна повість Олексія Толстого.

Події розгортаються у буремному 1917 році. У центрі сюжету – донька російського купця Ольга Зотова. Її батька вбивають білогвардійці, а дівчина потрапляє у вир громадянської війни. Найбільша проблема героїні в тому, що вона не знає, за кого їй бути: «білих» чи «червоних». У госпіталі дівчина зустрічає харизматичного Ємельянова – командира ескадрону. Ольга закохується у нього і стає бійцем кінної армії. Романтичні стосунки між ними не розвиваються, адже «не той час». Згодом Ємельянов гине, а дівчина не може знайти себе у мирному житті. «Паперова» робота у бюро здається їй безглуздою. Оточення зневажає Ольгу і приписує їй усі смертні гріхи: від необережного поводження із газовими приладами до венеричних захворювань. Навіть нове кохання дівчини – Бабічев, повірив у плітки і не відповів їй взаємністю. Врешті-решт, Ольга Зотова не витримує напруги.

Головну героїню зіграла талановита Нінель Мишкова. Під час зйомок у неї закохався режисер стрічки Віктор Івченко та покинув заради акторки свою дружину. Новоспечені закохані були разом до самої смерті режисера.

Про що ця стрічка? Про жінку. На перший погляд – мужнього і сильного солдата, але якщо придивитися уважніше – про людину, яка прагне турботи та уваги. Міцний тил Ольга вбачає саме у коханому чоловікові, спочатку Ємельнові, згодом – Бабічеві. Це не дивно, адже у юному віці дівчина втратила батьків, допомоги не дочекається ні від сусідів, ні від колег. Героїня прагне знайти порозуміння із оточенням, змінює власний стиль одягу, щоб відповідати запитам суспільства. Але це не допомагає.

Чому фільм названо «Гадюка»? Саме так сусіди та колеги позаочі кличуть Ольгу. Але ще на початку стрічки Ємельянов так назвав головну героїню, який вкладав у ці слова позитивний сенс. Мовляв, «така ж живуча». Чи була Ольга Зотова гадюкою? На перший погляд – так. Хижа, замкнена у собі, ображена на увесь світ. Але якщо уважно придивитися до неї, то перед нами постає геть інша особистість – сильна, не зламана ударами долі, вона намагається почати своє життя з чистого аркуша, проте їй це не вдається.

Але чи одна гадюка є у цій кінокартині? Зовсім ні. Гадюка – це і любов, яка зароджується у такий непростий час, тому не має шансу на продовження. Любов, яка не дає сили жити після смерті коханого, а навпаки, забирає її.

Ще одна гадюка – це війна, революція. Вона розводить родичів, друзів та сусідів по різні сторони барикад. Війна узаконює насильство та смерть, перетворює людей на тварин, створює нестерпні умови для життя.

Гадюкою у цій стрічці є також і суспільство, яке мислить стереотипами, ставить довічне клеймо на людях, перетворює їх на вигнанців. Якщо ти служила у кінній армії поруч із чоловіками, то автоматично стала «ескадронною повією». Таке бачення спрощує життя, згуртовує людей проти когось одного, адже гуртом жертву зацькувати легше.

У чому секрет популярності «Гадюки»? Тут складно дати однозначну відповідь, адже компонентів кілька. Це і вічні теми, які порушує стрічка – любов, життя і смерть, людина і суспільство, сенс буття, а також буденність проблем, висвітлених у фільмі – спілкування із сусідами, відповідність очікуванням широкого загалу.

 

Автор: Ірина Ладика

Фото з Інтернету