ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Ідея цього інтерв’ю виникла на цьогорічному Книжковому Арсеналі, коли я побачила, як автографи роздає не письменник чи ілюстратор (що не дивно в нашу «епоху картинок»), а саме перекладач. Ним був Микола Климчук – талановитий послідовник Святого Ієроніма.
Пане Миколо, ким Ви мріяли стати у дитинстві і ким стали? Чи задоволені?
Космонавтом, ким же ще. В моєму радянському дитинстві це було найкрутіше з можливого. Крутіше, ніж тепер програміст у «Гуглі». Про них щодня по телевізору казали: космонавт такий-то на орбіті стільки-то днів, політ нормальний. А якщо захоплювати підлітковий вік, то дипломатом — тоді це здавалося нарядною романтичною професією.
Чи задоволений я долею перекладача?..
«Человек — подлец: ко всему привыкает», — казав про це Достоєвський.
Що відрізняє людину, яка знає іноземну мову, від перекладача?
Те саме, що відрізняє любителя від професіонала. Всі вміють яєчню посмажити і з голоду собі померти не дадуть, але професійні кухарі (що вже казати про мішленівських) — це зовсім інше. Перекладачу треба розуміти, як «влаштовано» мову зсередини, чим український синтаксис відрізняється від англійського і всякі такі матерії. Знати іноземну мову мало для того, щоб бути добрим перекладачем. До того ж знання мови, на яку перекладаєш, важливіше, ніж знання мови з якої перекладаєш.
Особа, що перекладає з англійської на українську, так само легко може перекладати і навпаки?
Якщо вона геній. Для того, щоб першокласно перекладати в обидва боки, треба знати обидві мови на рівні тих, для кого вона рідна, і ще трошки більше.
Колись мене дуже вразило усвідомлення того, наскільки переклад спотворює поезію, надаючи віршам нових смислів. А як щодо прози? А як у випадку із Біблією?
Ну, «спотворює» сильно сказано. Можна вважати, що поетичний переклад виробляє новий смисл. Він, цей смисл, «працює» незалежно від того, що написано в оригіналі. Не думаю, що переклад «Євгенія Онєгіна» Максима Тадейовича Рильського «спотворює» Пушкіна. Або згадайте відомий вірш Кіплінга «На далекой Амазонке», переспіваний Самуїлом Маршаком: «Изливерпульской гавани всегда по четвергам, суда уходят в плаванье к далеким берегам…» Він дуже далекий від оригіналу (там, до речі, Саутгемптон, а не Ліверпуль), але як це робить його поганим? В перекладі втрати неминучі, в поетичному й поготів — це нормально, такі правила гри. Набоков казав про це: «сквозь щели в словах неизбежно утекала поэзия…»
А Біблія — окремий літературний і стилістичний материк. Ця книга вже підкорила світ і зробила своє. Поза вузьким цехом істориків і текстологів, яке тепер значення має, що там св. Єронім з пізнішими колегами наперекладали?
Чи є суттєва різниця у перекладацькій роботі з художнім текстом і науково-популярним, публіцистичним ? Чи важливо перед перекладом читати матеріал по темі?
Різниця дуже суттєва. Художній переклад — найскладніша перекладацька дисципліна, в ньому на один вимір більше. Різниця між науково-популярним і художнім перекладами, як між керувати автомобілем і літаком. Принципи ті самі, але в літака на один вимір більше, а отже складніше (він може їхати, а може й летіти). Я, наприклад, не беруся за художній переклад — не почуваюся достатньо сильним в ремеслі, хоча люблю, коли в наук-попі трапляються «художності».
Матеріал по темі завжди стараюся читати. Це економить зусилля — легше рухатися, якщо уявляєш місцевість. Наприклад, перекладаючи книжку Волтера Айзексона «Ейнштейн» (або «Айнштайн», якщо хочете) я переглянув серіали «Космос» і «Геній» (за цією книжкою він і знятий) та прочитав дві радянські монографії про Альберта Германовича (цікаво, що із 245 творів про Ейнштейна, згаданих Айзексоном в бібліографії, українською не перекладено жодної).
Наскільки достойна сучасна українська перекладацька школа? Чи існують у ній династії, сильні традиції?
За художню літературу не скажу, я погано знаю сучукрпереклади, а з наук-попом ситуація, на мою думку, — «пацієнт радше мертвий, ніж живий». Хочеться сподіватися, що стане краще.
Перекладачі спілкуються між собою? Це можна назвати певною «субкультурою», братством? У чому полягає професійна деформація тлумача?
Напевно спілкуються, я до пуття не знаю. Постійно виникають якісь цехові ініціативи про поспілкуватися. Думаю, що тут радше працюють якісь дружні стосунки. У кожного є пара-трійка колег, з якими можна порадитися.
А проф-деформація — це, принаймні у мене, постійна втома від когнітивного навантаження. Уявіть, що ви зранку до вечора граєте в шахи — дуже втомлює. Плюс важко читати перекладні тексти :). Як ото кажуть, що працівники м’ясокомбінатів ковбаси не їдять, бо знають, що всередині, так і читати переклади важко — дуже часто стирчать пальці чужого синтаксису і роблять боляче.
Якось Ви назвали себе «почтовой лошадью просвещения», наскільки ця пушкінська метафора відповідає дійсності?
Це самоіронія така :). Радше, «ломовая лошадь Просвещения». Логічний наголос тут на слові «лошадь», а не на слові «Просвещение». Пантелеймон Олександрович Куліш, перекладач Біблії, між іншим, в одному листі мудро сказав, що кидає переклад, бо це, мовляв, «работа, иссушающаямозг и дающая мало денег». Підписуюсь. Особливо про «иссушающая мозг».
Чи часто перекладач має змогу сам ініціювати переклад тексту? Чи доводилось Вам перекладати значимі тексти, якими хотілося поділитися з іншими, на некомерційній основі?
Мені здається, що ініціювати переклад — не проблема. У видавництва «Наш формат», наприклад, є спеціальна форма «Запропонуйте книжку до перекладу». Думаю, що я пропонував до перекладу не менше книжок, ніж мені. Якщо книжка сильна, а перекладач адекватний переговорник — він знайде спосіб довести проект стадії «книжку видано» (завважу, що спортивний епізод з виданням книжки вважати завершеним можна на стадії «тираж продано»; опублікувати книжку — це тільки початок гри, а не її кінець).
Переклад для мене — професія, тому перекладати на некомерційній основі не доводилося.
У Вас є якийсь особистий «ритуал перекладання», тобто як виглядає цей процес зовні?
Всі мої ритуали згризла донька, коли в неї зуби полізли ). А колись були, так. Я люблю перекладати в «дзен-режимі», коли чистий стіл — на ньому нічого немає, крім ноутбука і аркуша паперу. В квартирі тихо. Тихенько-тихенько грає музика — щось мінорне і спокійне без слів, наприклад, Арво Пярт, Бах або Ларс Даніельсон. В мене є шаховий таймер. Я виставляю 45 хвилин за «білих» і 15 хвилин за «чорних» і чергую роботу з прокрастинацією. Телефон і месенджери вимикаю, бо заважає концентруватися, а переклад — це про концентрацію. Я, на жаль, залежу від звичок. Наприклад, приїжджаючи до батьків, не можу там ефективно працювати — не такий стілець, не такий стіл, не таке світло.
Історик Норман Дейвіс, автор багатьох книжок, одна грубша за іншу, на питання «як вам вдається стільки писати», відповів, що він може писати де завгодно — в поїзді, на підвіконні, в кав’ярні. Отак, мовляв, і встигає. В мене, на жаль, все навпаки.
Чи траплялися Вам завдання-виклики? Як справлялися?
Кожен переклад по-своєму виклик. Я люблю, коли є гра слів, рима, якась красива метафора, щось художнє, але щоб його було трошки, як приправи у страві. Найскладніший і найтиражніший мій переклад — «Чорний лебідь» НасімаТалеба. Це популярна теорія ймовірності. Загальний тираж цієї книжки перевалив за три мільйони, українське видання — стало 32-м у списку перекладів «Лебедя». У цій книжці було багато тонких моментів, я написав невеличку статтю.
Над чим працюєте зараз і над чим мрієте попрацювати згодом?
Зараз доперекладаю «Ейнштейна» ВолтераАйзексона. Він майстер біографічного жанра — таке враження, що машина часу переносить тебе у Цюрих 1904 року і Ейнштейн дає бесіду у твою честь.
А мрію відпочити ) Хороших книжок попереду багато.
А про що завжди хотілося розповісти, але ніхто не запитував? Маєте таку нагоду…
Розчарую тих, хто думає, що переклад — це таке веселе ненапряжне ремесло, не картоплю копати. Кров, піт і сльози. Ні слави, ні жіночих сердець )
Про перекладацьке ремесло я розповідаю в телеграм-каналі: https://t.me/editedinua
І на фейсбук-сторінці:
https://www.facebook.com/editedinua-1414543418834506/
Для пересічного читача перекладач все ще залишається «людиною із ліхтарем», фігурою у тіні, але чи не варто цікавитись іменами тих, хто дарує можливість насолоджуватись улюбленими текстами, знаходити відповіді й орієнтири, по-новому сприймати світ?..
Автор: Катерина Коркішко
Фото із fb-сторінки співрозмовника