ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
(роздуми над працею польського репортажиста Маріуша Щигела “Зроби собі рай”)
Я недочитала цієї праці… Усвідомлюю, що мене можуть критикувати, адже писати роздуми не володіючи усім обсягом прочитаного є поверхневим. Вдамся до невеличкого екскурсу, тому що кожна з книжок, які я читаю мають свою історію. Періодично навідуюсь до улюбленої львівської книгарні, що на проспекті Свободи. В мене рідко є намір щось купити, часто я просто шукаю “свою” книжку серед представлених. Маленька червона книжечка формату фоліо привернула мою увагу через яскраву обкладинку. Так як я уже чотири роки вивчаю історії та культури Чеської республіки, обкладинку згодом прикрасила світлина Карлового мосту в Празі і дороговказ, куди слід прямувати.
Хоч я придбала книгу Маріуша Щигела вже доволі давно, не дочитала через одну причину: висвітлення релігійності чехів виявилось картиною атеїзму. Стиль написання дуже цікавий, репортаж дотриманий, доречними є інтерв’ю автора з чехами. У передмові Маріуш Щигел позиціонує себе чехофілом, проте книжка все ж є неповною. Зробила висновок такий – краще один раз побачити, ніж тисячі разів прочитати. Цю тезу підтримує і автор, спонукаючи читача відвідати цю країну.
Книга написана про сучасну Чехію. А це означає, що поціновувачам чеських середньовічних легенд чи переказів про XIX ст. доведеться шукати щось інше. Бідний філософ Егон Бонді, який в роки окупації Чехословаччини виживає кожного дня ілюструє життя звичайної людини. Найбільшою цікавинкою роботи М. Щигела є висвітлення релігійності чехів, або ж їхньої атеїстичності на тлі міста, культури, подій. Таким тлом виступає кнайпа, яку чехи називають “hospoda”; змальовано й центр Праги, де збираються молоді чехи і проводять свій вільний час (своєрідна “ода Празі”).
Більшість загальних праць з країнознавства нам повідомляють про панівну релігію в Чеській республіці – католицизм. Дуже багато цікавих спільнот для вивчення мови та культури є у соціальній мережі фейсбук. Минулого тижня вони просто рясніли оголошеннями про світлі Великодні свята (“Velikonoce”). Справді, поки не ознайомилась з цією працею, думала, що чехи є одними з найрелігійніших.
Досить цікавим є розділ під назвою “Чи міг би я невірувати?”. Не розповідатиму, адже цим хочу спонукати читачів прочитати його. На мою думку, один з ключових у роботі. Інші розділи більшою мірою торкаються віри чехів, адже суть людини вимагає вірити в щось. Насміхання над побожністю, глобалізація та зміни у суспільстві, що це?! Нові тенденції чи повний занепад, адже це не лише притаманно для чехів, такі нонсенси є у всіх народів.
Пишу ці роздуми і маю намір викликати бажання прочитати, не просто так, а задуматись. Особливо цікаво буде тим, хто займається питаннями релігійності, адже тут є багато деталей. Маю надію, що коли-небудь я дочитаю цю працю…
P.S: Рідко можу дозволити собі недочитати книгу, а ця, мабуть чекає свого часу. Зізнаюсь, що були миті, коли я не хотіла продовжувати читати. Типова книга про повсякденне життя і не більше, в ній змальовано те, що ніколи не покажуть по телебаченню. Сумніваюсь, що про таке пишуть романи…та попри всі нюанси навіть таку культурну картину треба знати.
Автор: Анжеліка Савчук
Фото з Інтернету