ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
З дитинства мати прив’язала мені почуття любові до мистецтва. Згадую, як малим гуляв старенькими, таємничими вуличками Львова, і ненька, не забуваючи про свій обов’язок, вічно розказувала мені то про видатну оперну співачку Соломію Крушельницьку, яка прославила Україну та українську пісню на весь світ; то про великого майстра своєї справи, визначного українського митця-імпресіоніста – Івана Труша; то про могутнього каменяра слова Івана Франка, думки якого назавжди збереже в собі львівська бруківка(чомусь маленьким я завжди так думав)…
Я завжди уявляв собі, що, можливо, я крокую тими ж шляхами, що й могутній Митець Думки. На емоційному рівні я відчував зв’язок із ним, коли мене малим мати водила у меморіальний музей Івана Франка.
Було це в далекому 1978 році. Я, малий десятирічний хлопчик, не розумів куди то мене привела мати, але відчував, що було це дуже урочисто, і намагався все почуте сприймати глибоко в душу. Пам’ятаю той день, немов то було сьогодні. Теплої травневої неділі мати порушила мій сон, і я зрозумів, що це все не просто так, це все надзвичайно важливо, бо надто вже вона любила, щоб улюблений синочок зранку виспався. Під’їжджаючи до цього незвіданого місця, моє серце почало битись швидше. Місце тієї краси випромінювало сімейний затишок та приємну атмосферу. Звідти віяло теплом. І я, забувши про недобачений сон, поринув у те місце, де затишно, світло, тепло…
Те мальовниче місце говорило, що жила там не просто людина, а Людина з великої літери, Людина сильної думки та вмілого слова. Тут, у цих стінах народжувались думки, які сьогодні навчають людей жити. Тут видатний каменяр писав свої найкращі твори, тут й досі живе його душа, після того, як тіло відійшло в безсмертя. У Франковому кабінеті, його улюбленому місці, живе мудрість, яка з віками посилюється.
Старе фортепіано й досі відчуває дотики Івана Яковича.
На письмовому столі збереглися особисті речі мислителя: чорнильниця з ручкою, книги, гуцульський ніж для розрізування паперів, підсвічник, скринька для рукописів. За тим столом великий каменяр створив сотні творів, у тому числі й поему «Мойсей», сам не відаючи, що ті його нариси в майбутньому стануть шедеврами української літератури. Збереглися книги, з яких черпав знання величний майстер; малюнки близького друга Труша, з яких набирався натхнення. Ексклюзивні світлини говорили про незміренну любов Каменяра до рідних: та любов, ті світлини випромінюють затишок Франкового куточку.
Пам’ятається мені історія про старовинну грушу, місце куди приходив Франко набиратися сили й мудрості. Зараз працівники музею не дозволяють рвати з старої груші плоди, бо вона зберігає пам’ять про Франка.
Я з таким захопленням слухав, намагаючись запам’ятати все сказане. Ще зовсім маленьким хлопчиком, десь глибоко в душі, я відчував значущість тієї Людини з великої літери. Зараз розумію, що моя пам’ять про ті події – це неоціненний скарб, ті відчуття залишать слід в моїй душі назавжди. Я заберу ті спогади з собою у вічність.
Хочу наслідувати своїй матері і привити сину любов до вічного. Обов’язково поведу свого восьмирічного козака у той затишний будиночок. Хочу, щоб він, як і я, відчув тепло та затишок того зачарованого мудрістю будинку.
Автор: Уляна Бойчук
Фото з Інтернету