У Київському національному музеї народного декоративного мистецтва відбулося відкриття виставки відомого художника-килимаря Олександра Бабенка. Цей митець створює унікальні килимарські вироби у народних мотивах, додаючи творам неповторних авторських барв.
(на фото килими Олександра Бабенка)
Буяння щедрої полтавської природи, осяяної променями сонця, підсиленою мелодійним співом пташок породило у свій час дивовижний полтавський килим. Люди створювали килими віддавна, аби прикрасити свої житла, серед зими внести у життя краплину літнього дня. Кожен килим ніс у собі закодований зміст – розповідь про повсякденність, а також генетичний код нації. Сакральним є символ древа життя, тобто тяглості поколінь, продовження роду. Найчастіше в полтавському килимі зустрічається образ птаха, символ вільнолюбності українців, пташиної вірності, схильності до пісень. Ці потужні мистецькі сили перепліталися у душі полтавців і породжували унікальну народну пісню, дивовижний народний килим, неймовірну вишивку.
Олександр Бабенко продовжує полтавські мистецькі традиції. Своєю творчістю він не руйнує усталені принципи килимарства, але вносить свої новаторства. Зокрема, килими Олександра Бабенка завжди мають певний сюжет, який, споглядаючи уважно, розгадуєш все більш повно. Це, немов кінофільм, який можна дивитися роками і не втомлюватися. Назви килимів підводять глядача до сюжету – «Осінні барви», «Квітуча земля», «Кобзарева пісня».
Одним з ключових образів у творчості Олександра Бабенка є козак Мамай. Ніхто не знає чи існував колись козак Мамай насправді. В істориків щодо цього багато гіпотез. Спільна лише одна – цей козак є уособленням незламного духу українства, вічної волі до боротьби з загарбником. Тож не даремно на відкритті виставки Олександр Бабенко виконав на бандурі народну пісню про козаків.
«Чорна рілля ізорана, кулями засіяна , гей!» – линула старовинна пісня залом музею і здавалося, що то вже не ХХІ століття, а часи славетної Козаччини, так сумно і тужливо було на душі. Адже це не була історія минулого. Все по тій самій стежці ходять українці і борються з окупантом і голови свої складають у відважному бою.
(на фото народне зображення козака Мамая, це не килим)
Та напевно мистецтво і народні традиції є тією силою, яка зі століття до століття тримає українців разом, не дає забути про свою національність.
Як зауважив один із відвідувачів виставки професор Євген Антонович: «Зараз на Сході України точиться боротьба за нашу землю. Але день і ніч не згасає і інший фронт – фронт культурної боротьби. Адже тільки завдяки відродженню наших, українських традицій, ми покажемо собі і ворогові, що Україна була, є і буде!».
Виставка буде продовжуватися до 29 листопада, тож всі охочі можуть відвідати Київський музей народного декоративного мистецтва.
Післяслово
Олександр Олексійович почав свій творчий шлях ще з дитячих років. Він є продовжувачем килимарської династії Бабенко. Мама митця Надія Несторівна є лауреатом Шевченківської премії України, а килим її авторства прикрашає блакитну залу ООН. Тому з дитинства Олександр Бабенко бачив творче повсякдення килимарської фабрики імені Клари Цеткін у селищі Решетилівка і з радістю долучався до створення килимів.
Тож, не дивно, що Олександр обрав для себе мистецький шлях. І не помилився. Після закінчення Харківського художньо-промислового інституту митець має виставки не лише в Україні, але й поза її межами. На разі є викладачем кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного університету імені В.Г. Короленка