Дніпропетровськ – місто у синьо-жовтому кольорі

Побувати у Дніпропетровську…. Напевно, багато українців мають в уяві певний стереотипний образ цього міста.  Гігант урбанізації, великі похмурі будинки, переважно російськомовні з тінню заводських туманів в очах люди.  Рідне місто багатьох далеко не найкращих політиків минулих скликань… З такими думками  я їхала  в Дніпро, але насправді глибоко помилялась.

4 години в задушливому нудному автобусі. Маленькі одноманітні села з чудернацькими назвами (найбільше вразило село Пекельне, до якого запрошував сірий, ніби опалений вогнем дороговказ)  поволі проминають за вікном і залишають певні спогади. У цих селах все ще багато «уламків СРСР». Це виявляється у облуплених савдепівських пам’ятниках комуністичним вождям або піонерам, у кіоску з пресою, збоку якого прикріплений промовистий напис «Союзпечать», у занехаяних автовокзалах. Та незважаючи на це, майже у кожному населеному пункті зустрічалися паркан пофарбований у патріотичні кольори, або графіті із зображенням Небесної Сотні.

Нарешті Дніпропетровськ. На в’їзді у місто сіро якось. Великі труби заводів, одноманітні облуплені часом багатоповерхівки з сумними і виразними своєю внутрішньою порожнечею вікнами. Автобус заїжджає все далі автовокзалу. Дніпро протікає посеред самого Дніпропетровська. Ця річка нагадує величне море, по ній курсують човни,  гордовиті і чепурні пароплави.

Автовокзал вражає своєю радянською монументальністю, але зараз він далеко не у найкращому стані. Центр міста. Побувавши тут, можна сміливо сказати, що Дніпропетровськ сучасний – це місто жовто-синього кольору.

Навіть електричні стовпи пофарбовані патріотично. А весь центр оформлений величезним довгим постером у вигляді прапора. Колишній постамент Леніна тепер нагадує маковий цвіт. Архітектори хитромудро оформили те, що залишилося від пам’ятника і туристу навіть важко здогадатися, що колись  на цьому місці був символ більшовизму.

Весь Дніпропетровськ зараз перейнятий тими подіями, що відбуваються в країні. У колишньому домі профспілок тепер центр допомоги біженцям, на одній з центральних будівель висить величезне табло, де транслюють 5 канал і щогодиннно звучить Гімн України.

Української мови у місті майже нечутно. Лише суржик, або чисту російську. Та до мене, яка спілкувалася українською ставилися не ворожо, а навпаки приязно та і намагалися переходити на українську.

Дніпропетровськ річкою розділений на два береги – Правий та Лівий. Вся промислова потужність, головні переваги цивілізації зосереджені на Правому березі, на Лівому більшість житлових кварталів.

Дніпропетровськ дуже красиве місто. Воно красиве не лише своїми архітектурними перевагами, але й атмосферою, адже тут панує дух нескореності. Дніпро пройшло важкий історичний шлях від Січеслава (місто було свого часу оплотом козаків) до Катеринослава (носив ім’я цариці головною заслугою якої є остаточне зруйнування Січі), а тепер має двояку назву Дніпропетровськ – тобто чисто українське, символічне для нас слово «Дніпро» поєднується із ім’ям російського царя Петра, який мурував Петербург фактично на кістках поневолених козаків і в душі ненавидів все українське. Можливо, ще зовсім нещодавно Дніпропетровськ не мав цілковитої патріотичної спрямованості, але тепер після подій на Майдані  жителі Дніпра у більшості своїй підтримують українську національну ідею і, як усі свідомі українці чекають на кінець кровожерливої війни, в якій Росія наївно намагається поневолити свавільних нащадків козаків.

Автор: Оксана Бабенко

Фото автора