Мистецтво музики не залишає байдужим нікого. Ми поспілкувалися із музикантом Павлом Лисим, який дбає про те, щоб витончені мелодії класичної музики проникали і у його рідне село Дзензелівку. Фестиваль “Дзензелівські вечори класичної музики” став самобутнім явищем сучасного мистецтва і ось вже 4 літа чаруюча музика лине мальовничим селом, даруючи натхнення багатьом людям.
Розкажіть, будь ласка, відколи Ви зацікавилися музикою і захотіли стати музикантом?
Цікавитись музикою я почав досить давно. Мої двоюрідні сестри мали вдома піаніно і відвідували музичну школу. Я часто бував у них вдома, бо жили ми за 10 хат одні від одного, на одній вулиці. І щоразу мене притягував диво-інструмент з багатьма клавішами. Особливо радів, коли дозволяли відкрити кришку піаніно, і провести пальцями по струнах. Старша сестра Іра вчила мене простеньких мелодій. Я з піднесеним настроєм біг додому, коли вдавалось вивчити якийсь новий музичний фрагмент. Коли був у 2-му класі загальноосвітньої школи, з’явилась нагода професійно займатись на фортепіано. Молода вчителька Алла Валеріївна Левченко набирала групу дітей, які би дистанційно від районної музичної школи ходили до неї додому на уроки музики. Для мене це була неймовірна пропозиція! Я попросив тата написати заяву. Я завжди буду вдячний своїм батькам, що не те що не заважали, а всіляко сприяли моєму навчанню музиці – досить нестандартному занятті в селі.
Яка музика, на Вашу думку, є якісною?
Якість – це категорія об’єктивна. Якщо гарно написаний твір і хороші виконавці – це вже якісна музика. Але тут підключається суб’єктивне сприйняття: на скільки музика відповідає твоїм особистим уявленням про справді хорошу музику
Розкажіть про ідею вечорів у Дзензелівці? Як це виникло?
З одного боку все було досить спонтанно, але і підготовлено водночас. Після того, як я почав навчання у київській десятирічці, мені хотілось показати односельцям те, чим я займаюсь. Спочатку все було лише в думках, потім – в розмовах із директором краєзнавчого музею про зал для концертів та про те, де дістати фортепіано. На початку літа 2010 року для доброї справи сільський клуб та школа передали музею два піаніно «Україна» в досить неробочому стані. Спільними зусиллями з директором музею Юрієм Петровичем Дудником з двох інструментів був зібраний один, який в результаті став досить схожим до справжнього піаніно. А спонтанність першого концерту була в тому, що наприкінці липня до нас в село завітав мій друг зі Львова Орест Смовж. Він і запропонував зіграти концерт, що ми і зробили наступного дня.
Побутує думка, нібито люди села далекі від високого мистецтва, заглиблені у буденність. Як знівелювати цей стереотип?
«Далекий від мистецтва», на мою думку, не повинно бути критерієм оцінки селянина. Людина може бути добрим господарем, мати відмінні особисті якості, але і не здогадуватись про існування музики епохи бароко чи художніх полотен імпресіоністів. Це ніяк не заважає їй жити в гармонії зі світом у своєму середовищі. Але є люди, які поряд із буденністю знаходять час і почитати книги, і піти на концерт. Звичайно, щоб годувати сім’ю в селі, потрібно з ранку до пізнього вечора «бути на ногах», і після цього вже ні на що не вистачає сили. Проте на наших вечорах класичної музики щоразу присутні 50-100 осіб – і це надзвичайно приємно.
Плануєте розширювати фестиваль, зробити його всеукраїнським?
Географія наших учасників охоплює кілька областей України, але майже всі вони – студенти київської Консерваторії (Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського). Тому певним чином фестиваль уже є всеукраїнським. Для збільшення масштабів потрібні ресурси: де жити, що їсти і на які засоби можна розраховувати. Поки фестиваль проходить на ентузіазмі кількох людей – він існує, але розширюватись фізично не може. Потрібна підтримка. Але найголовніше, що є – це мої батьки, які приймають на себе все «закулісся» фестивалю, це – друзі-музиканти, друзі не музиканти і, звичайно, слухачі, які вказують на те, наскільки правильним шляхом ми прямуємо.
Один історик сказав, що «якби сепаратисти слухали якісну українську музику, народну пісню вони б не стали такими жорстокими». Чи може музика змінити людину, удосконалити?
Може. Але музика повинна бути складовою виховання дитини з молодих років. Пригадайте, що Ви слухали в дитинстві і які зараз про це спогади? У мене – виключно приємні. Навіть про ту музику, якою зараз не захоплююся. Вона засідає в глибинах свідомості. У кого з дитинства бухкав магнітофон із низькоякісною естрадною музикою – тому складно наблизитись до класики, до «високого». І навпаки. Ось класична музика витримала випробування століттями, багато вчених пишуть про її цілющі властивості. Думаю, це не просто так. А народні пісні, крім того, що слухати, потрібно співати. Ось тоді просто не буде часу для нерозумних вчинків!
Розмовляла: Оксана Бабенко
Фото надані Павлом Лисим