ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
«Дітей немає – є люди» – Януш Корчак
Сьогодні, коли відбувається війна в Україні, важко читати вишукані статті про мистецтво, насолоджуватися гарною музикою. Всі думки все одно – там, на Донбасі, разом з нашими вояками. Але сьогодні пропонуємо прочитати історію про Януша Корчака – того, хто вважав дітей справжніми громадянами, хто створив дитячий уряд, газету у яку писали діти та зрештою загинув разом із своїми вихованцями у вихорі Другої Світової війни.
Ім’я Януша Корчака є відомим для багатьох. Багато-хто тримали у руках книгу «Король Мацюсь» – про маленького хлопчика, який став королем і правив цілою країною, вводив рефор
ми, але зрештою зазнав краху, бо світ дуже складно змінити. Ця книга відображає погляди самого письменника, дарує змогу поринути у чесний і щирий світ дитинства, стати добріше.
Коротке дитинство і страх божевільні
Януш Корчак. Цей видатний митець став символом самопожертви, відданості своїм ідеалам, любові до дітей. Майбутній письменник народився у Варшаві у єврейській полонізованій родині 1878 року. Справжнє ім’я Корчака – Генрік Гольдшмідт. З 16 років юнак був змушений заробляти на життя самостійно, так як здоров»я його батька через складну психічну хворобу похитнулося.
* на фото збоку Януш Корчак у дитинстві
Письменник з доволі раннього віку (з 16 років) був змушений заробляти на життя самостійно. Водночас, за свідченнями дослідниці біографії Януша Корчака, Бетті Джин Ліфтон, хлопчик виростав «дитям салону» – тобто аристократичною дитиною, відокремленою від реальності. (у подальшому один із перших творів, який принесе письменнику популярність буде роман «Дитя салону», який до певної міри стане біографічним)
«Гратися надворі дитині із хорошої родини вважалося непристойним, і вразливому, всіляко опікуваному хлопчику, на кшталт Генріка, залишалося лише сидіти в чотирьох стінах і «зберігати свої таємниці», або притуляючись носом до скла в залі, заздрити сину ключника і вуличним хлопчакам, які гралися на вулиці внизу»
Б.Д. Ліфтон «Януш Корчак – король дітей»
Однак почавши свій трудовий шлях так рано, Генрік поволі починає відчувати у собі нахил до педагогіки. Спершу, його учні, такі самі випещені діти із заможних родин погано сприйматимуть навчання, будуть всіляко відштовхувати свого вчителя. Але поволі, майбутній письменник починає використовувати у навчанні ігрову форму і заохочує своїх учнів до освіти.
«Дитячі ігри не незмістовні – напише він. – Розкрити таємницю, знайти заховане, довести, що все неодмінно можна знайти – ось в чому суть»
Попри своє зацікавлення педагогікою, Корчак обирає для себе фах лікаря. Ось як він коментував цей крок у одному із своїх інтерв’ю:
«Чехов був лікарем, але це не завадило йому стати великими письменником – відповів Генрік, – а, навпаки, надало особливу глибину його творчості. Щоб написати щось цінне, треба бути діагностом»
Втім, деякі біографи вбачають у цьому пориві не лише бажання допомагати людям, але також те, що Януш Корчак підсвідомо боявся збожеволіти, як і його батько, і тому вивчиввся на лікаря, щоб мати змогу швидко розпізнати симптоми божевілля у собі, якщо вони з”являться. Бетті Джин Ліфтон у своєму творі «Януш Корчак – король дітей» натякає на те, що письменник не створював родини, бо боявся передати божевілля генетично, а також через непевність соціальних умов у світі. Сам письменник розповідав про свій крок так:
«Як можу мати власних дітей, коли я – раб, єврей, живу серед поляків, які окуповані Росією?»
Студент і дітлахи вулиці
Водночас вже у юності, Генрік Гольдшмідт відчуває бажання змінити світ на краще. Він ніби веде подвійне життя – з одного боку студент Медичного університету, слухач Летючого університету (польське
інтелектуальне угруповування, подібне до сучасного Вуличного університету), а з іншого – благодійник, який ввечері разом із своїм другом Людвігом Личинським ходить по бідняцьких бараках, або просто вулицями і спілкується з безпритульними дітьми. Один із друзів Генріка був вражений одним епізодом, який трапився з ними. Одного разу ідучи вулицею друзі зустріли безпритульного хлопчика. Малюк підбіг до Януша Корчака і сказав, що хоче повернути йому двадцять копійок, які той подав хлопцю два роки тому.
– Я збрехав, коли сказав вам, що батько уб’є мене, якщо я прийду додому без грошей, які загубив, – зізнався хлопчик. – Я вас весь час шукав, хотів повернути їх вам. Поки хлопчик відраховував копійки, Генрік запитав чи часто він так хитрував.
– Так, завжди.
– І спрацьовувало?
– Часто.
– Іншим ти також повертав?
– Ні
– Так чому повертаєш мені?
– А тому, що ви мене поцілували в лоб. Ну і мені стало соромно.
– Так дивно, коли тебе цілують в лоб?
– Так. Мамка померла. Більше мене цілувати нікому.
Чотири війни на одне життя
«Малюки навчили мене китайської мови» – Януш Корчак
По закінченню університету, Януш Корчак міг би зробити блискучу кар’єру лікаря, але доля розпорядилася інакше. Після університету юнака прикликають у армію, а так як Польща в той час була у складі Російської імперії, Корчак як військовий лікар бере участь у російсько-японській війні. Взагалі на долю Корчака випаде 4 війни – російсько-японська, Перша світова, польсько-радянська, Друга Світова. Але у цих війнах чоловік мав силу не лише не зламатися, але продовжувати любити світ так само палко, як в юності. Воюючи у Харбіні, він знайомиться з китайськими дітьми, які… навчають його китайської мові.
В подальшому у своїх педагогічних працях, Корчак спиратиметься на цей досвід і вважатиме, що доросла людина найкраще може навчитися іноземної мови у малюків, молення яких ще не обтяжене складними синтаксичними зворотами. Коли письменник воював у Першій Світовій, він не лише певний час займався вихованням хлопчика-сироти, але також в окопах, під гул канонади написав один із основних своїх науково-педагогічних творів «Як любити дитину», де дав певне узагальнення своєму медично-педагогічному досвіду.
Між війнами, Януш Корчак працював у педіатричних клініках, опікувався дітьми бідняків. З багатіїв він брав гонорари, ще й немаленькі, а до бідних малюків виїжджав і серед ночі, але за свої послуги брав чисто символічну плату, або ж віддавав власні медикаменти. У цей час, Корчак відчуває, що медична професія все одно не здатна змінити суспільний устрій. Він допоможе бідній дитині сьогодні, а завтра вона знову захворіє, може ще тяжче в силу соціальних умов, злигоднів. Потрібно піклуватися про дітей весь час,навчати їх, змінювати світогляд. Але як це
зробити?
1909 року такий шанс з’явився. Лікар вступає у єврейське товариство «Допомога сиротам» і невдовзі очолює «Дім Сиріт», невдовзі збудований цим товариством. Згодом Януш Корчак знайомиться із Стефанією Вільчицькою – юною вчителькою, яка також хоче присвятити своє життя обездоленим дітям. Коли у 1914 починається війна, Януш Корчак полишає сирітський будинок на пані Стефу, яка самовіддано і з великими складнощами підтримувала існування сиротинцю у часи війни.
* На фото Януш Корчак зі своїми вихованцями
Не всі мерзотники
Про героїчну загибель Януша Корчака складають легенди. До останнього видатний педагог перебував із своїми дітьми у польському гетто. Коли їх відправляли, як євреїв на знищення у концтабір «Треблінка», то письменник і тут не втратив мужності. Він ішов у потяг, де в’язнів мали везти стоячи, як худобу, з високо піднятою головою. І за оповідями очевидців, розказував дітям історію про короля Мацюся Першого. Вихованці сиротинцю до останнього думали, що вони ідуть на прогулянку. Варто сказати, що у Януша Корчака неодноразово був шанс, виїхати за кордон до Швейцарії, врятуватись. Навіть в останній момент йому пропонували втекти.
– А як же діти? –спитав письменник.
– Діти? Діти поїдуть до концтабору. – відповів охоронець.
– Помиляєтесь, не всі мерзотники. – сказав Януш Корчак.
Великий педагог Януш Корчак разом із своєю незмінною помічницею Стефанією Вільчицькою та вихованцями був страчений 6 серпня 1942 року у таборі смерті Треблінка.
Януш Корчак не лише любив дітей і вмів з ними спілкуватися, він винайшов принципово нову систему виховання. Діти у сиротинці жили, як справжні повноцінні громадяни. Зокрема, у інтернаті, Корчак заснував товариський суд, де діти самі засуджували один одного за погані вчинки, наприклад, за вкрадений шоколад, чи образу. Підпасти під такий суд могли навіть вчителі. Важливою умовою судової системи був гуманізм. Наприклад, за перший огріх дитину найчастіше пробачали, за другий формою покарання могло бути позбавлення солодкого на цілий день, тощо.
Газета, яку видавали діти
Після вдалого застосування судової системи, було вирішено створити Сейм – тобто орган дитячого самоврядування. На вершині дитячого самоврядування був сейм, що складався з 20 депутатів і обирався раз на рік шляхом загального голосування. Його завданням було прийняття або відхилення постанов ради самоврядування, а крім того, установлення свят і знаменних дат у житті будинку, присудження нагород. Та, попри величезні повноваження, самоврядування не заступало собою вихователів. У Будинку сиріт діяла педагогічна рада, яка відповідала за мету і результати навчання, напрямок виховної роботи, за опіку над дітьми.
Велику увагу Януш Корчак приділяв зокрема трудовому вихованню. Діти допомагали по господарству, у бібліотеці, на кухні. За гарно виконану роботу діти отримували певні заохочення. Також існувала поштова система, система штрафів. У ідеях трудового та колективного виховання, Януш Корчак близький до поглядів радянського педагога Антона Макаренка.
Одним із найбільших досягнень митця є започаткування першої у Польщі дитячої газети «Мали пшеґльонд» (1926–1939), а у майбутньому і радіо, програми для якого створювали діти. На шпальтах цього унікального видання, діти вперше могли вільно ділитися своїми проблемами, висвітлювати ті питання, які справді їх бентежили, а радіо взагалі було прогресивним на той момент засобом масової інформації.
«Ви виховали нас занадто гуманістичними» – таке закидали вчителю вихованці
Перелічувати педагогічні знахідки Януша Корчака можна ще дуже довго. Однак, непотрібно думати, ніби всі починання вдавалися письменнику дуже легко. Це було не так. Часто він як викладач відчував неприйняття дітей, їхню протидію. Наприклад, коли сиротинцю надали велике просторе і зручне приміщення (ще перед Другою Світовою), діти, які звикли до бідняцьких умов життя цілий рік перебували у депресії і не хотіли сприймати ні нових умов життя, ні педагогічних нововведень Корчака. Потім, діти, яких великий педагог виховував на принципах добра, всепрощення, людяності, часто були просто не підготовленими до дорослого часто жахливого життя. Інтернат, яким опікувався Корчак випускав вихованців вже після 14 років, а відтак вони виходили у світ у дуже складний віковий період, коли людина є цілковитим ідеалістом. Тобто ці вихованці були ніби як екзотичні квітки на каменистому ґрунті, вони звикли до доброти, а у реальному світі часто отримували зле ставлення, тим паче, що вони були євреями, яких на жаль упосліджували, як у Польщі, так і в Росії.
Однак, як би там не було, вклад Януша Корчака у оновлення світу, у педагогічну систему величезний. Зараз в такий складний для нашої держави час, коли нахабні, жорстокі сепаратисти викрадають дітей, вбивають дорослих, всіляко порушують права людини Януш Корчак може стати нам прикладом того, що навіть у найстрашніші моменти життя залишається місце для доброти і любові до ближнього.
«Ми не даємо вам Бога, бо кожен з вас має знайти його у своїй душі, не даємо Батьківщини, бо ви маєте знайти її працею серця і розуму. Не даємо любові до людини, бо немає любові без прощення, а прощення є тяжка праця, і кожен має взяти її на себе. Ми даємо вам одне, даємо прагнення до кращого життя, якого нема, але яке колись буде, до життя по правді і справедливості. І може бути, це прагнення приведе вас до Бога, Батьківщини, і любові.» Януш Корчак «Прощання» 1919 р.
Автор: Оксана Бабенко
Фото з Інтернету