Таємниця електричної лампочки

Нам чомусь здається, що електрична лампочка в коридорі горіла завжди, що тостер вічно із характерним гулом смажив грінки і радіо монотонно переповідало новини. Але так було далеко не завжди.

Спершу… А спершу була темна річка. Так-так, саме річка. В ній борсався майбутній винахідник лампочки повільного розжарювання Томас Едісон. Він хотів було стати журналістом і писав чудові статті, але одного разу не вгодив одному багатію своєю викривальною статтею і той олігарх наказав під завісою ночі провчити зухвалого репортера, скинувши його в річку. Після цього Едісон вирішив порвати із писанням, таким чином журналістика втратила талановитого журналіста, а наука здобула геніального винахідника. Чи правда це? Хтозна. У журналістському колі побутує така легенда. Адже саме завдяки електриці у майбутньому журналісти змогли розширити свою сферу із простого газетярства до радіо, а згодом і до телевізора.

Але електрика наклала відбиток не лише на журналістику, але в першу чергу на літературу. Дуже багато письменників почали вводити у твори електричні «нотки», таким чином додаючи розповіді шарму своєї епохи і виразності. От наприклад Михайло Булгаков дуже уважно ставився до електрики і часто у своїх творах описував лампи і абажури.

« А потім… потім у кімнаті огидно, як і у будь-якій кімнаті, хаос зборів, і ще гірше, коли абажур здерто з лампи. Ніколи! Ніколи не зривайте абажур з лампи! Абажур – священний. Біля нього дрімайте, читайте – нехай виє завірюха, – чекайте, поки до вас прийдуть.»

«Уся енергія Міста, накоплена за сонячне і грозове літо, виливалася у світлі. Світло з 4 годин дня починало запалюватися у вікнах будинків, у круглих електричних шарах, у гасових ліхтарях, у ліхтарях будинкових, з вогненними номерами, і у скляних суцільних вікнах електричних станцій, які наштовхують на думку про страшне і неспокійне електричне майбутнє людства, у їхніх суцільних вікнах, де були помітні невпинно відчайдушні колеса машин, які докорінно розхитували саму основу землі. Грало світлом і переливалося, світилося і танцювало, мерехтіло Місто вночі і до самого ранку, а вранці згасало,одягалося  у дим і туман.» «Біла гвардія»

Електрика у творах Еріха Марія Ремарка має суто романтичний відтінок. Можливо, для письменника це був символ швидкоплинності щастя, миттєвості буття.

«Її очі світилися у відблисках ненової реклами. І я відчув всеохопну ніжність» «Три товариші». Пізніше до теми неонової реклами Ремарк звернеться і у «Тріумфальній арці». Прозаїк малює електрику штрихами, натяками, але електричні нотки наскрізно «мандрують» його творами.

Колись письменники очікували від електрики поштовху, своєрідного прориву, але водночас дещо побоювались цього явища. І очікування були виправдані. Електрика стала великим щастям і великим жахом для людства. Тепер ми маємо різноманітні гаджети, змогу спілкуватися на відстані, фактично завдяки електриці і Інтернету кожен отримав світ «в кишені», тобто на екрані компактного планшета чи телефону. Водночас людство живе ніби на велетенській бочці з порохом  і вже  завдяки електриці отримало такі глобальні катастрофи як Чорнобиль і Фукусіма.

Що буде завтра? Можливо наші ноутбуки стануть таким самим атавізмом, як стареньке потріпане радіо у бабусиній хатині. Можливо, наступні покоління будуть насміхатись з нас за прив»язаність до свого портативного ноутбука, до соц.мереж. Цікаво, які письменники опишуть епоху Інтернету і комп»ютера у своїх творах так, аби це було увіковічено?

Автор: Оксана Бабенко