Коли ти вважаєш свої роботи ідеальними. Коли написаний тобою твір, намальована картина чи зроблена фотографія є вершиною твоїх здібностей. Коли закінчивши чергове творіння, ти стрімголов мчишся, щоб поділитись ним зі світом лиш для того, щоб отримати схвальні відгуки, пишномовні компліменти та підтвердити свою талановитість – то як творець ти – труп.
Твори багатьох художників, письменників, композиторів стали відомими лише після їхньої смерті. Коли вони створювали свій шедевр,то не очікували на славу, не розраховували на гонорар. Вони просто-на-просто творили душею, жили мистецтвом. І саме завдяки цій щирості та віддачі, світ визнав їхню «мазню» неповторною. Леонардо да Вічні відомим зробила «Мона Ліза», Малевича – «Чорний квадрат», Антоніо Вівальді -кончерто-гроссо «Пори року». Ернест Гемінгвей отримав Нобелівську премію за невелику повість «Старий та море». Трагедія «Ромео та Джульєтта», написана Вільямом Шекспіром понад п’ять століть тому, і досі залишається символом чистого та непорочного кохання. Жоден з них, світових титанів мистецтва, не вважав свої попередні твори ідеальними, бо якби то було так, вони б зупинились на досягнутому і ніколи б не створили свого шедевру життя.
Хто з наших сучасників заслуговує світового визнання? Чиї твори пам’ятатимуть віками? Ірени Карпи, Любко Дашвар, Ірен Роздобудько, твори яких відрізняються один від одного лише іменами героїв та словесним наповненням. Можливо. Все залежить від того у який бік попрямує людство. При першій нагоді я запитаю у них, який твір вони вважають шедевром, перлиною своєї творчості?Чи має якусь цінність те, що пише Шкляр та Костенко? Порівняно з іншими письменниками та поетами ХХІ століття – так. А у світовому потоці мистецтва років через триста?
У чому сутність мистецтва? У його неповторності та вічності. Саме тому депресія та застій – головні теги, що визначають мистецтво XXI століття.
Творчі люди часто переймаються тим, що усе невідоме та таємниче до них зуміли відкрити та розгадати попередники. А те, що залишилось – недосяжне їхньому скупому, заглобалізованому розуму. Алкоголь, наркотики не здатні вдосталь наповнити чашу натхнення. Тому у пошуках новизни митці порушують усі закони композиції, кольорознавства, сюжетології. До цього їх змушує прогрес у всіх сферах життя та постійні соціокультурні революції та бунти проти звичайності…
Автор: Вікторія Ізотова