Самотність простих чисел

Прості числа діляться на лише на 1 і на самих себе. Їх не багато, і вони займають своє місце серед інших, в безкінечному ряді натуральних чисел. Вони, як і інші, стоять поміж двох сусідніх, але ніколи поруч.

Напевно їм варто було б нічим не відрізнятись від інших, бути такими як всі, але вони не спроможні на це.

Математики називають їх парними, або близнюками. Число, яке має поруч себе подібне просте число: 11 і 13, 17 і 19, 41 і 43. Вони поруч, але не зовсім, бо завжди є натуральне число. Воно заважає їм взаємно доторкнутись.

Коли б вистачило терпіння рахувати далі, такі пари будуть зустрічатись все рідше і рідше, аж поки майже не зникнуть. Прості числа опиняються все далі і далі один від одного, знаходячись в повній ізоляції, серед безкінечної кількості інших, не таких як вони. Ніби самотні загублені маячки, в безвітряному морі. І ненавмисно виникає здогад, що всі попередні пари – абсолютно випадкове явище. Невже їх істинна доля лишатись в самотності?  Але…

Потім, коли ви вже готові скласти руки у безкінечному прорахунку, ви просвітите ліхтарем нові пари самотностей, які тісно туляться один до одного. Настільки тісно, наскільки це для них можливо. Дуже сумно, бути спорідненими, і 

марніти від неможливості бути поруч, без обмежень. Настільки, наскільки хочеться.  

У математиків палахкотить думка, коли б рахувати і далі, то через багато рядків, можна зустріти ще.

Ніхто не думав, колись би викласти з усіх цих чисел спіраль? Можливо, в такому випадку простір співпадав би так, що самотинці з різних кінців розрахунків ставали б поруч. Впритул один до одного. Тільки б дивились не в ліво чи право, а вперед чи назад. Хоча яка різниця в тому, в якій стороні Світу шукати споріднене?

Автор: Дарина Мельничук