Українське Різдво в калейдоскопі минулого

«Останній день перед Різдвом минув. Зимова ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично піднявся на небо посвітити добрим людям і всьому світу, щоб усім було весело колядувати і славити Христа» – писав Микола Гоголь, який як ніхто оспівав містичні чари полтавського Різдва. Але Різдвяні традиції цікаві та неповторні у кожному регіоні України.

Своєрідні особливості полтавських зимових свят вже не один рік досліджує Наталя Сахно – науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського:  «У нас автентична полтавська особливість це вранці 7 числа на Різдво ходили хлопчики 6-12 років віншувати, або пахолкувати. Це вони ходили ще перед Різдвяною службою. Вони розповідали свої нехитрі дитячі пригоди. Вважалося, що якщо такий хлопчик прийде на велике свято, то в домі буде панувати заможність, повага і любов».

      Цікавою особливістю свята на Полтавщині було випікання фігурного печива. Для дівчаток пекли «барині», для хлопчиків – «коники» та «вершники». Однак ця традиція на сьогодні втрачена. Цікаво, що вдавнину право колядувати, нести Різдвяну зірку на Полтавщині надавалося виключно чоловікам та парубкам. Тільки з часом до гурту колядників долучилися і жінки. Побутувало повір»я, що у Різдвяний день першим зайти до хати повинен молодий чоловік – це принесе оселі щастя та добробут. З часом традиції звісно трансформувалися. Це відобразилося і на колядках. У старовинних різдвяних піснях Полтавщини звучать хліборобські, побутові мотиви, а найбільш поширеними з II половини ХІХ століття стали колядки релігійного змісту, які поетизовано переповідають біблійні сюжети. На жаль, з приходом більшовиків всі Різдвяні традиції стали нищитися. Червоні війська змогли загарбати Полтавщину лише з третьої спроби  – таким потужним був спротив національно свідомих жителів міста. Адже полтавці довгий час не могли сприйняти деспотичний пролетарський режим, і підтримували переважно українські ідеї УНР, а дехто і монархічний імперіалізм. Тож особливим завданням більшовиків у цьому регіоні було приглушити національну ідентичність, жагу до протистояння. Не дивно, що вже у 20 роках ХХ століття святкування Різдва було визнане ганебним буржуазним пережитком. Святкові, витончені іграшки на ялинках з часом були замінені на ідеологічні символи хліборобства – овочі та фрукти, потім на космонавтів, колгоспників. Вифлиємську зірку замінили на п’ятикутну комуністичну. Релігійні Різдвяні традиції замінили сурогатно-соціалістичним Новим Роком з його російським дідом Морозом та Снігурочкою.

За дотриманням нових норм святкування пильно стежили владні структури. Якщо у школі дізнавалися, що діти колядували, то і у батьків, і в учнів виникали неабиякі неприємності. Їх викликали на партійні, піонерські збори, аби прилюдно обговорити «контреволюційну» поведінку. Краєзнавець Наталя Сахно розповідає: «Лише з приходом Незалежності ситуація змінилася, по всій Україні відбулося Відродження національних звичаїв. Багато дітей вчать старовинну коляду, наприклад ті колядки, які збереглися у бабусиних скринях. Якщо раніше головним мотивом колядування – було побажання добра, тощо. То тепер основним мотивом  колядування, на превеликий жаль, є фінансовий».

Різдвяні традиції тепер активно відроджуються в школах та університетах Полтавщини.. Це дуже символічно, що старовинні, виплекані поколіннями наших предків звичаї повертаються. Отже, тяглість української нації, нерозривний зв.язок поколінь відроджується.

Автор: Оксана Бабенко

Фото: з Інтернету