ARTarea – інтернет-журнал журналу «ARTarea»
Коли світ навколо охоплює війна, і здається, що жорстокість, вбивства, агресія та безпросвітна бідність – це символи нашого часу, завжди можна озирнутися навколо і побачити, що не все так погано. Адже, завжди, у всі часи, існує сонце, вода та вогонь. Не тільки той вогонь, що все навколо спалює, але також вогонь любові, всепрощення і милосердя. Власне про це і розповідає книжка «Волонтери, мобілізація добра» – збірка, яку спільно створили cучасні українські письменники. Серед них Жадан, Карпа, Роздобудько та багато інших імен.
Це книга-порада, як вижити під час війни і не збожеволіти.
Адже ми всі перебуваємо на хиткому містку свідомості. Між божевіллям і нормальним світосприйняттям. І в час війни втриматися у тверезому розумі нелегко. Потоки брудної інформації, пропаганда, постійний страх це вбиває нас. І лише здатність подивитися на світ під іншим кутом, не озлоблюватися, а діяти. Це той фактор, який дозволяє втриматися і не впасти у річку вічного смутку і плачу за життям, яке не вдалося.
Але, я відійшла від теми. Книжка «Волонтери» цілком компактна. Та у ній поєдналося стільки складних життєвих історій, особистих досвідів, що її не набридає читати. А ці шурхітливо-схвильовані сторінки хочеться гортати ще і ще.
Книга починається нарисом Галини Вдовиченко «Госпіталь, розвантажувальні дні». Це коротка історія про Львівський шпиталь із середини. Про надзвичайно важку роботу «Волонтерської сотні». Про те, як жінки та дівчата, покинувши на певний час власні домівки, рідні університети доглядають зовсім незнайомих їм людей – солдатів, офіцерів. Яких раніше не знали, про існування яких не здогадувалися. Нарис написаний нібито фрагментарно, але з фрагментами доречної філософії.
Особливо мене за душу взяли два оповідання. Одне: «Тарзанка», Андрія Любки, а друге написане Іреною Карпою «Світло є» . Відчувається, що це не просто тенденційні речі, які віддають певну данину тривожній епосі, а твори написані серцем, особисті.
В оповіданні Ірени Карпи ідеться про жінку, яка все життя займалася благодійністю, і яка вже не може без цього існувати. Бо волонтерство це для неї стиль життя. Це як у танці, коли ми піймаємо ритм, то вже ніколи не зібємось.
«Далай Ламі якось ставили це питання. Про бізнесмена, що нікому не заважає, нікого не вбиває, не краде, відданий свій родині, вкладає в дітей серце, душу, і гроші, ясна річ. Чому б йому не бути щасливим? Я марно силкувалася віднайти точну цитату, але суть приблизно така: ти і лише твої близькі – не рахується. Це природньо, це логічно, якщо хочеш. Вчися розвивати співчуття і любов до всіх істот, включно з тими, хто мало тобі симпатичний. Тільки така допомога рахується, коли треба трішечки переступити через оту свою хату скраю. Спробуй на собі – купи іграшку своїй дитині і дитині з сиротинця. Даруючи, ту, другу, ти просто блискавично відчуєш, що живеш не даремно».
Ірена Карпа «Світло є»
Ірена Карпа не випадково акцентує на тому, що життя без волонтерства, тобто без безкорисливого служіння іншим абсолютно позбавлене сенсу. Від цього і страх жити – наголошує авторка. Адже ми постійно чогось боїмося: боїмося постаріти, втратити роботу, боїмося посваритися із коханими людьми. Все це породжує споживацьке суспільство. Суспільство «фаст-фуд». Тобто епоху швидких грошей, швидких стосунків, швидкої дружби, пришвидшеного кохання, надмірних очікувань. Однак, те, що трапляється швидко, швидко і минає. Ми можемо спалахнути як та свічка, у прискореному темпі пробігти своє життя, але нічого не залишити натомість. Що людина може залишити після себе? Лише часточку душевного тепла, яким вона ділилася з іншими.
«Робітник, студент, пенсіонер – усі ті, хто незаслужено отримує так мало від держави і заслужено на неї ображається, – що вони можуть зробити тут і тепер для того, аби стати трохи щасливішими?. Допомагати тим, хто у більшій біді. Допомагаючи людям, ми в першу чергу допомагаємо собі. Я прочитала недавно цитату однієї дитинки: «Боже, не дай нам інвалідності наших душ». Запало воно мені в серце. Ми зможемо вистояти, лише коли будемо допомагати одне одному. Ми нація, а отже, ми країна. Тільки так ми можемо жити вільно, тільки так ми будемо великою родиною».
Ірена Карпа «Світло є»
Твір Андрія Любки «Тарзанка» не менш символічний. Це історія про дівчину, яка кардинально змінює свої погляди на життя. Він про особисту моральну еволюцію.
«Знаєш, це як наркотик – допомагати. Зробиш щось хороше – хочеться ще і ще. Приємно, коли тобі дякують, приємно, коли ти сам почуваєшся людиною. Можливо, це видасться тобі банальним, але завдяки волонтерству я дійшла висновку, що людина складається не тільки з тіла»
Андрій Любка «Тарзанка»
Збірка «Волонтери. Мобілізація добра» – це сучасна українська література. Але це література не швидкоплинна. Адже вона порушує вічні цінності і змушує нас задуматися: «Що буде Завтра?» І яким воно буде. Адже своє Сьогодні і Майбутнє ми створюємо самі. Можна сидіти на дивані і плакати, зачудовано поглядаючи в телевізор. Але чи щось дасть? Чи жити стане краще? Хтозна..
Автор: Оксана Бабенко
Фото: частково авторські, частково з Інтернету