23 травня у Національному музеї імені Андрея Шептицького відбулося відкриття виставки українського художника, лауреата Шевченківської премії Любомира Медвідя під назвою: «Ремінісценції ( притча про блудного сина)».
«Наші цивілізаційні джунглі врешті решт провокують агресію чи в Чечні, чи в Криму, чи зараз на Донбасі. Людина є заблукана серед цивілізації вона повинна знайти себе. Мова використаних мною образів для когось може видатися надто жорсткою, безкомпромісною, але це вимушений крок. Якщо європейська, світова цивілізація не повернеться до християнських цінностей, то вона приречена.» – зауважив Любомир Медвідь.
Тема екзистенціалізму, людського пошуку була у творчості художника віддавна. Тому і термін «ремінісценції» вжито не випадково. За словами митця це поняття він намагався інтерпретувати по-своєму, в його розумінні ремінісценції – це відгомін вражень, думок, алюзій навіяних змістом Євангельської притчі про блудного сина.
Під час презентації оркестр Львівської національної музичної академії імені Лисенка виконав твір Мирослава Скорика «Диптих».
Глибокий символізм, смислова насиченість, спостереження за людським суспільством є характерними рисами творчості Любомира Медвідя. Ось як це коментує проректор Академії мистецтв Роман Яців:
«Любомир Медвідь вчитувався у філософію екзистенціалістів. Це стало проблематикою його мистецтва. Дуже складний шлях цього формування, символічного комплексу художника. Це є трансформації, які відбувалися упродовж десятиліть. Спостереження над людиною, над втратою в суспільства людськості, моральних орієнтирів. Ця виставка адресована нашому суспільству, нашій перспективі. Якщо ми будемо вчитуватися в символи, які хоче донести автор, то будемо здатні протистояти проблемам сьогодення.».
Високо відзначив творчі здобутки митця, Герой України, письменник, Роман Іваничук. Пан Роман розповів про часи юності, коли він був особисто знайомий із Любомиром Медвідем. Виявляється, що Любомир Медвідь ще і літератор. Вже в ті часи митець читав друзям свої прозові спроби: «Якби він не цілковито віддався малярству, то ми мали б модерного безпосереднього письменника» – зауважив Роман Іваничук.
Автор: Оксана Бабенко