Ганна Шпилевська: «Як в класичній симфонії є чотири частини, так є чотири жанри в моїй творчості»

Ганна Шпилевська молода рівненська письменниця, лауреатка премії ім. Михайла Дубова. Сьогодні Аня ще студентка, але це не заважає молодій обдарованій особистості писати, захоплюватися містикою, фольклором та ще й співати у етно-гурті. Правду кажуть – «Талановита людина талановита в усьому».

– Нещодавно вийшла друком твоя книга. Я знайшла в ній для себе багато  нового і хотіла б поговорити про неї детальніше, як про твій перший літературний досвід.

– Мені дуже приємно, що тобі сподобалась моя книга. Вона складається із невеличких блоків – чотирьох різних жанрів літературних творів, тобто це – поезії і міні-есе, повість, а також афоризми, які я називаю нотатками про життя. Як в класичній симфонії є чотири частини, так і є чотири жанри в моїй творчості. Власне, потрібно сказати, що я видала її за кошти Гранту від Адміністрації та Обласної Ради, за що безмежно вдячна нашій країні.

–  Одразу ж відчувається рука музиканта, навіть в назві самої книжки.

– Я саме думала, що у мене є твір, який називається «Симфонія хаосу». Він вміщений в цій книжці. Власне, він був написаний під враженням від джазового концерту. Твір виконується розмовним текстом, при цьому  я граю на фортепіано.

– В тебе і раніше були публікації. Я часом заходжу на твою сторінку в соціальних мережах і читаю те, що ти там публікуєш. Це переважно поезія. Власне в цій книжці присутня і проза. Це було, напевно, несподіванкою для твоїх читачів?

– Насправді все навпаки. Я менше публікувала поезію на противагу прозі, натомість ессеї пишу від самого початку, із років 12-13. Кожного разу в мені накопичується все більше прози, цих емоцій, переживань. А вже потім я вирішила спробувати себе на поетичній ниві, хоча, скажу відверто, проза мені більше імпонує.

– Чи важко тобі писалося?

– Якщо говорити про книжку, то вона писалася не один рік. Я працювала над нею приблизно три роки, тому що кожного зі своїх героїв переживаю сама. Не пишу про себе, описую людей, які діляться зі мною тими чи іншими історіями, щось додумую сама. Також захоплююся різними легендами. «Квітку папороті» з гуцульською містикою писала 2 роки поспіль. Першу частину завершила 4 листопада два роки тому і через рік, в той самий день, написала другу частину. В мене тоді був якийсь особливий енергетичний потік, його важко пояснити словами. Якщо говорити про мою повість, то вона ще не є зовсім досконалою. «На русалчин Великдень» ще має допрацьовуватися, проте саме ця повість була для мене найважчою.

–  Яким чином була вибрана назва «На русалчин Великдень»? Чи є певні зв’язки з композитором Леонтовичем?

– Так, ти права, безперечно існує зв’язок. Насправді ж я надихалася не лише його музикою. Минулого року на лекціях з історії української  музики ми знайомилися із Лисенком, Леонтовичем, а також з творчістю Ревуцького, Лятошинського, Скорика. Мені сподобалася сама назва опери Леонтовича – «На русалчин Великдень», а позаяк я  захоплююся різними легендами, бо ж моє життя напряму  пов’язане з фольклором та  етнографією, вирішила взяти  саме таку назву

– «Квітку папороті» ти написала за один день першу частину, а через рік того ж числа другу частину. Виходить, що цілий рік ти переживаєш, думаєш, а потім за один день сідаєш і пишеш?

– Я не знала, що з’явиться  друга частина, а тому написала першу і поставила крапку. Лише потім до мене прийшла ще одна думка, і тоді вирішила, що обов’язково мушу це продовжити. Можливо з Гуцульщиною та з гуцульською містикою це ще не кінець. Може в майбутньому ще будуть різні легенди, переплетені з історіями людського життя. Таке у мене в планах, та поки що лише “в голові”. Адже, як відомо, творчим людям часто не вистачає часу на усе. Маю не тільки оте моє “письмо”, а й навчання та роботу. У мозку пульсує купа ідей та проектів, над якими ще варто попрацювати, а тоді лише виводити у світ.

– Напевно, якісь захоплення гуцульською містикою пов’язані з твоєю професією?

– Так, я етномузикознавець. Зараз навчаюся у Львівській Національній   Музичній Академії на V курсі. Дай Боже, щоб добре закінчила. Етномузикознавство, етнографія, фольклор, етнопсихологія та етномістика мені дуже до вподоби. Коли я спробувала поїхати в експедиції по Львівській та  Рівненській областях, то довго здавалося:  зможу написати щось таке, не схоже на інших. Проте коли поїхала на Гуцульщину, то зрозуміла: це – моя стихія, і я хочу писати про різні легенди, які мене надихають. Карпати, їх містика та енергетика проходить крізь жили і тоді пишеться щось таке! Самі побачите, як переглянете книгу

– Яким книгам надаєш перевагу?

– Полюбляю сидіти з томиками класичних книжок. Наприклад, «Майстер і Маргарита» Булгакова. З класиків можу тобі назвати Рея Бредбері, Еріка Ремарка, Олександра Гріна, з поетів – Василя Симоненка, Михайла Дубова, Тетяну Горбукову, Лідію Рибенко та Сергія Єсєніна. До речі, хочу подякувати Тетяні Іванівні з “Поетарху” та Лідії Гурівні зі Спілки Письменників Рівного за те, що вони допомагали, були натхненниками та всіляко підтримували. Та повернімося до митців: із українських письменників мені до вподоби  творчість Марії Матіос, Дари Корній, Люко Дашвар та Януша Вішнєвского, а також лауреатів «Коронації слова». Вони зараз тісно співпрацюють із молодими талантами і на презентації моєї книжки у Львові були присутні поетеса Любов Долик та пародист Іван Гентош. Мені дуже приємно, що вони також прийшли мене підтримати. Ось така творча співпраця.

– Я читала на твоїй сторінці пародію на твій же вірш. Це було спеціально замовлено чи це була ініціатива Івана Гентоша?

– Ні-ні, я навіть не відала, що пан Іван завітає. Цю людину я знала лише в обличчя, тому що була на презентації книжки Дари Корній, на яку він прийшов зі своєю пародією. Пан Іван з’явився, послухав і сказав, що зараз, в цю ж мить  напише пародію. Буквально за три-чотири хвилини він її створив, прочитав і, як ви думаєте, що?  Всі реготали, сміялися і забавлялися з того, що цей пан така емоційна людина, яка одразу  на усе пише пародії.

– Презентація книжки відбувалася спочатку в Рівному. Це було 6 вересня, а потім у Львові рівно через місяць – 6 жовтня. Чи відчуваєш ти себе маленькою знаменитістю?

– Власне така паралель – рівно через місяць робити презентації – зовсім випадкова. Насправді, я себе не відчуваю знаменитістю, тому що усі ми є рівні перед Богом. Зараз багато людей пишуть чи усно діляться зі мною  відгуками про книгу. Комусь я її вислала в електронному варіанті, комусь дарую, а для когось є можливим її придбати, тому що, на жаль, не можу подарувати її усім. Чула дуже багато різних відгуків. Більшість із них є добрими і це мені дуже імпонує та надихає.

– Звичайно ж, ти плануєш далі продовжити своє письменницьке життя. Коли чекати твою нову книгу?

– Кожен письменник щось носить у своїх думках, десь його творча лабораторія насичується новими барвами, новими “реакціями”. Адже для творчості необхідний вибух. Сьогодні ти підеш на лекцію, просидиш і подумаєш про музику Дебюссі, а завтра послухаєш Кейджа, композитора ХХ століття і співставиш їх. Чи, можливо, будеш вивчати музику та культуру Середньовіччя і тобі прийдуть інші думки. А може ти познайомишся із античністю чи з якоюсь філософією чи естетикою… Кожного разу зароджується щось нове і щоразу виникають нові думки,  саме вони переливаються в якусь історію із життя.

Розмовляла Олена Нагорна