Архітектура постмодернізму: танець, іронія і свобода

Часто, повертаючись додому, або як їду у потязі, бачу великий біл-борд із лозунгом «Інтернет без обмежень!» На ньому молоді люди розправляють широко руки. Та, як на мене, роблять це трохи скуто та не природно. У їхніх позах можна розпізнати рамки, у які кожен свідомо чи ні себе вганяє.

Та невже таки немає місця, точки, миті повної свободи? У 21-му столітті залізні пута стереотипів ржавіють та рвуться все більше і більше.

На допомогу цій справі приходить постмодернізм. Це –  напрям у мистецтві другої половини ХХ століття, базований на сприйнятті світу крізь призму вселенського хаосу. Оксюморон, гротеск, поєднання різних жанрів, мікс почуттів, уяви та власної освіченості.

Пишу, як відчуваю. Хай це  буде хоч 500 сторінок називних односкладних речень. Малюю, як бачить серце. Нічого не розумієте у чудернацьких каракулях ? Вивчайте класичні форми мистецтва! Адже постмодернізм – це завше інтерцитати, звернення до зразків класики.  Модифікація вічного у більш образне, іронічне та… приголомшливе. Напрям «вільного птаха» черкнув усі види мистецтва. І, звісно, саму архітектуру(здається, міс правильність). У вашому будинку усі вікна однакові? І кількість їхня пропорційна? А вам ніколи не набридали рівнісінькі стіни? Архітектура постмодернізму пропонує вашому оку( а, можливо, й побуту) увігнуті вікна та двері, фасади у вигляді глечиків, дахи із перевернутими кубиками.

В архітектурі постмодернізм сформувався в США теоретично в другій половині 60-х років, а в практиці будівництва до кінця 70-х, об’єднавши різних по творчих принципах і почерку майстрів. Видумка, театральне ігрове начало, складні образні асоціації – саме із цього починається цей напрям.

Архітектурні форми постмодернізму відроджують історичні  системи  декору усіх видів ( декоративна кладка , облицювання , рельєф , орнаментика , розписи),  активного силуету будівель (завершення щипцями , фронтонами , мансардами ) із відмовою від плоских дахів.

Архітектори цього напряму спробували повернути у архітектуру давню образність, витиснуту багато десятиліть тому назад будинками-коробками.

Останніми днями архітектура перетворилася на споживчу, комерційну функцію. Несмак та гнітючість близнюків-висоток  відсторонює її від слова «мистецтво». Та на допомогу приходить іронічний деконструктивізм постмодернізму – він ламає колишні шаблони культури. У нас утворюється новий погляд на споруду, у якій захований сплеск емоцій та настроїв автора. Потворне зливається із красивим, низьке із високим. Архітектори  кінця ХХ – початку ХХІ  століття спираються на нашу інтуїтивність, наше сенсуалістичне знання. Гротескний відблиск у будівлі породжує ще досі не знані почуття. Свідомість людини ХХІ століття тішиться зразками у стилі «поєднування непоєднуваного», цим лікується та тонізується. Тому, іронія у творенні чудернацької будівлі ніколи не завадить, а, навпаки, принесе успіх. Можливість вільно маніпулювати будь-якими готовими формами, а також художніми стилями минулого в іронічному ключі – це призводить до створення чогось аномального, але водночас дивовижного. Саме іронічне світосприйняття дає можливість нам відкинути усі заяложені стереотипи та цінності і прислухатися до світу власного та дати волю. Дати волю СОБІ.

Яскравими прикладами архітектури постмодернізму є «Танцюючий дім» у Празі (автори  – хорватський архітектор Владо Мілуніч і відомий канадський архітектор Френк Гері), офісна будівля у вигляді великого кошика у штаті Огайо (США) ( автор Дейв Лонгберджей, Музей Гуггенхейма в Більбао (автор Френк Гері).

Дивлячись на «Танцюючий дім» мимохіть вмикається уява, сіра речовина поринає у власні фантазії. Так, саме постмодернізм заставляє нас мислити. Задумуватись. Аналізувати. А, найголовніше – неупереджено танцювати під власну мелодію душі і не втискатися у тісний одяг вчорашнього правила.

Йдучи із роботи, вас поглинає чотирикутний світ міста-висоток. Рамка заганяє у рамку наступну. А що, якби по дорозі додому вигулькували будинки-гармошки, будинки-тварини, будинки, немовби живі. Чи не легше тоді би нам було відчувати життя без обмежень???

Автор: Катерина Воронова