Зима, яка раптом потепліла

Зима-чародійка щедро засипала Україну снігом і вперше за багато років щиро дивувалася. Вона накривала своєю ковдрою міста, села, але люди не бігли до своїх домівок, а залишалися столяти надворі одягнені в мереживні шати з танцюристок-сніжинок. Зима не могла зрозуміти,що коїться. Може вона стала занадто теплою? І її ковдра вже не холодна? Чародійка розпускала свою сиву косу, струшувала сніг і завірюхи ставали все більшими. Вона розкурювала трубку і танцювала завзятіше, туман покривав українську землю. Зима домовлялася з вітром і стариган пряв свою білу пряжу, а ниточки холоду розповзалися по всьому світу. Але люди залишалися надворі, і пили гарячий чай, і посміхалися незгодам,їм було байдуже до старань зими.

Чародійка втомилася. Її розпатлане волосся огортало фігуру, а в очах мерехтів вогник безнадії. Ні, їхні серця не охоллонуть.

Приходила Весна. На ній не було вишуканого одягу. Проста, без хутра куртка огортала зграбний стан. Лише посмішка і стійкість видавала Весну. То вона була під час зими волонтеркою і роздавала чай і нарізала тисячу бутербродів за один день. Вона зігрівала посмішкою. Але тепер Весна взулася у плетені з лози сандалії і заспівала зодвічну пісню перемоги.
Зима знесилювалася від тих пісень і її танець сповільнювався. Весна грала на піаніно і той звук віддавався шумом струмків, які пробуджувалися. Крихка крига тріскалась і відходила у небуття. Весна витягала з кишені маленьку торішню квітку і та квітка оживала від тепла. Зима розчинялася у водах Дніпра.

Автор: Оксана Бабенко

Фото: nbtc.nl