Нашийник із смарагдів. Для жінок!

Я потрапила  на виставку ювелірних прикрас «Нашийники» авторства Любарта Ліщинського та його дочки Слави Салюк  другого дня після відкриття. Одразу мене не на жарт здивувала  екстравагантна, трохи вульгарна назва виробів, яку придумав сам Любарт.

13:00 – майже порожня  галерея «ICONART», і ось – я наодинці з витворами мистецтва. Перший раз бачу щось таке надзвичайне: то не прості буси, а такі містичні, барвисті винаходи, в кожного якась своя енергетика. Чи то гуцульська, чи то індійська або й ефіопська… На чорно-білих світлинах красивих гуцулок – нашийники-згарди, червоні, бірюзові, коричневі, бежеві…з камінням, хрестами та старими монетами різних народів.

На  відкритті люду було тьма-тьмуща. «Аж у двері не влазили» – , розповідає працівниця галереї Мар’яна. Але те, що я прийшла на відкриття з запізненням аж на 1 день, дуже навіть до речі. Мені вдалося поспілкуватися з товаришкою Слави Ліщинської Іриною.

«Сьогодні можна довше помилуватися шедеврами , підійти до кожного виробу»,  – вважає Іра.  Вона знає про художницю практично все: «Слава – дуже світла і цікава людина. Вчилася робити нашийники у свого тата, Любарта Ліщинського».

Любарт Ліщинський – художник, реставратор, ювелір, актор, поет, журналіст… Власне нашийники – його винахід у сенсі поєднання старих гуцульських традицій із традиціями екзотичних національностей. Гуцульська техніка вироблення жіночих прикрас переплітається з  Африканською або  Латиноамериканською.

При батькові Слава складала свої перші вироби, тепер працює самостійно, бо тата вже багато років як немає.

«Я вчора довідалася, що Слава починає роботу з молитви», – Ірина з захопленням оглядає експонати, – вони у неї ніколи не повторюються, завжди видумує щось нове, особливе».

Матеріали художниця привозить з Америки.

Ми підійшли ближче до елегантних, вишуканих нашийників: «Тут напевне є срібло, є бронза і різні камінці, венеціанське шкло», – розповідає Іра, –  «У Слави  матеріал має бути завжди оригінальним і якісним».
– Дуже шанує татову пам’ять, каже, що її вся робота – це продовження того, що робив батько,  – Ірина мені пояснює: по один бік роботи батька, по другий  – доньки.

Чесно кажучи, трохи різниця є. Вони усі неперевершені, але Любартові роботи якісь масивні, сміливі, ефектні, Славині – ніжні, витончені, грайливі.

Ми з Ірою впізнаємо цінні камінці: бірюзу, бурштин. На одній із прикрас венеційське шкло, зроблене за старою венеціанською технологією, як твердить товаришка Слави. Часом художниця поєднує різні каміння в одному виробі, їй це вдається зі смаком.

–         А що це? Герб якийсь? – питаю, дивлячись на вишуканий, великий згар, посередині якого круглий залізний знак.

–         Напевне, якась стара австрійська монета, говорить Ірина.

Цікаво: нашийники можна у авторки замовляти. У неї вдосталь замовлень і від можновладців, і від товаришок.

Працівниця галереї Мар’яна заворожена працями Слави. Каже, що художниця також працює дизайнером.

Коли до неї приходить жінка за прикрасою, вона звертає увагу на її зовнішність, колір очей і навіть на характер, а тоді вже вирішує, з чого і яку прикрасу їх складати.
«У цих нашийниках почуваєшся справжньою жінкою, стає дуже добре на душі», – ділиться Мар’яна.

«ЇЇ праця – не для марнотратства, вона призначена для того, щоб гріти, щоб жінка почувалася королевою», підтверджує товаришка Слави Ірина.

А тим часом  галерея «ICONART» вдосталь наповнилася людьми. Гурт дівчат вже замислився про червоний кораловий нашийник…
– Я його хочу собі замовити!
– Та воно таке ж велике! Ти загнешся!

А от дві жіночки охкають із здивування побаченого:

– Іра, візьми мене за руку…

– Яка краса… Ми тут би жили!!!

Я також не маю сил вийти з тої галереї, дивлюся і дивлюся на нашийники-згарди. В кожному з них – душа. В кожного з них різна доля. Всі вони – відблиск сонця із високих Карпат, відгомін давніх поколінь України.

Та що мені розповідати? Підіть самі подивіться! Виставка  триватиме до 15 травня 2013 року в  галереї «ICONART», з 12  до 19 год щоденно, крім понеділка.

Автор: Катерина Воронова